Черкаська центральна міська бібліотека для дітей представляє народознавчу веселку «ЧОМУ ЛИПЕНЬ ЛИПНЕМ НАЗВАЛИ» Було тихо й спекотно. Над водою бабки літали, на кущах ягоди червоніли, понад квітами бджоли гули, сік-нектар збирали. Усе було так, як повинно бути в місяці липні. Ото тільки сам липень був чимось незадоволений. Сонце яскраве, небо чисте, безхмарне, а липень хмурився. «І чого мене так назвали? — думав він.— Незрозуміло. Усі брати-місяці правильно звуться. Січень — снігом січе, травень — трави жене, жовтень — лист фарбує. Чому ж мене липнем назвали? Може, спитати кого-небудь?» Побачив пташку й питається: — Скажи, будь ласка, як тебе величають? Нічого не відповіла пташка, за мухою погналася, кинулась праворуч, кинулась ліворуч, клацнула дзьобом — і немає мухи. — Мухоловка,— здогадався липень. Бачить, у лісі, біля берези, гриб росте, ніжка струнка, шапинка темно- брунатна. «Цікаво, — думає липень — може, його теж неправильно назвали, дай-но спитаю». Нічого не відповів гриб, під березою сховався. — Підберезник — здогадався липень. Дивиться він: у тому ж лісі, на низеньких кущиках, ягоди чорніють. Не питаючи, відразу дотямив — чорниця визріває. — Усіх, усіх як треба звуть,— зітхає липень,— тільки чому мене липнем назвали? — Липнеш до всіх, от і назвали,— пробурчав старезний пеньок, що куняв собі на осонні. — Он воно що,— обурився липень,— липну до всіх...— І стало йому гірко, тяжко від такої несправедливості. Зітхнув бідолаха. А навкруги так гарно, сонце яскраве, повітря духмяне, чи то медом пахне, чи то липа цвіте... — Липа цвіте? Так, справді, липа цвіте... От воно що,— зрадів липень,— тому мене липнем назвали, що в цей час липа цвіте. (За Іриною Прокопенко).