Покращити настрій чи подумати про щось важливе? Посміятися, посумувати чи трошечки інакше подивитися на навколишній світ? Навчитися чогось? Просто отримати задоволення? Чи, може, все водночас? Для чого саме читати дітям уголос — вирішувати вам і тільки вам. Адже справді хороші книжки завжди універсальні. І наша добірка — промовистий тому доказ.
Щастя — це лисичка, Евеліна Дацюте, Аушра Кюдулайте.
Існують такі дитячі книжки, які, хоч і мають зовсім невеличкий об’єм, є куди глибшими, місткішими та більш філософськими, ніж серйозні велетенські дорослі романи. І книжка Евеліни Дацюте й Аушри Кудюлайте «Щастя — це лисичка» належить саме до таких. Щоби пересвідчитися в цьому, не обов’язково навіть розгортати книжку, варто просто звернути увагу на її дивакувату назву, яка одразу ж привертає увагу та викликає безліч запитань. Яка така лисичка? Чому щастя — це саме лисичка, а не якась інша тваринка, пташинка абощо? Але заждіть із запитанням, щастя, як-то кажуть, не любить поспіху. Або ж, як висловився один із героїв книжки Евеліни Дацюте:
Тільки терплячим — небеса, зірки та вертоліт.
Про що ж ідеться на сторінках книжки «Щастя — це лисичка»? Про речі доволі буденні, та водночас незвичні. Про хлопчика та його родину, яка мешкає в одному великому місті в хатинці на дереві. Про дружбу з лисичкою, яка полюбляє гойдатися на гойдалці. Про переїзд до іншого, більшого, міста, про розлуку, про відсутність вибору, про сум і про несподіване возз’єднання.
Хоча сюжет цієї історії, попри легку абсурдність, чи то пак фентезійність, доволі простий, щоби сповна насолодитися нею краще, знову ж таки, не квапитися й уважно вивчати кожне слово та кожну ілюстрації. Тут усюди епітети, символи, метафори, тож кожна деталь містить силу-силенну смислу й кожна є маленьким шматочком велетенського пазла, що допоможе читачам відповісти на одне непросте запитання, яке неодмінно виникне у їхній свідомості: «А що ж таке, власне, щастя для мене?» Принаймні почати відповідати на нього. Адже, якщо й можна дати вичерпну відповідь на це запитання, то лише таку, яку дарує нам назва цієї книжки.
Особливою родзинкою видання можна назвати гумор, яким просякнуто і текст Евеліни Дацюте, і малюнки Аушри Кюдулайте.
Великий космічний апчих, Слава Світова, Анна Ломакіна.
Чи існують нудні теми для дитячої книжки? Для нас це запитання риторичне, адже щойно його чуєш, на думку спадає одразу кілька книжок, які перетворюють найбуденніше на щось абсолюнто неймовірне, захопливе та пригодницьке: похід до крамниці, вкладання до ліжка, чищення зубів… або ж звичайнісінький пчих.
Хоча сам пчих у книжці Слави Світової й Анни Ломакіної не зовсім звичайний. Річ у тім, що маленька Веронічка має дуже голосний апчих, через який вона постійно потрапляє в різні курйозні ситуації: то рух усієї вулиці зупинить, то урок у школі зірве. Усі постійно дорікають маленькій героїні за те, що воно чхає, наче велетенський слон. Саме тому під час походу з батьками у зоопарк їй спадає на думку один експеримент: перевірити, як же ж чхає справжній слон. Несподівано для читачів у результаті цього експерименту дівча опиняється у відкритому космосі. Як вона звідки врятується? Рішення прийде буквально зсередини, а головна героїня зрештою навчиться чхати тихенько. Так, щоби всі не лякалися, а казали їй у відповідь: «Будь здорова!».
Найбільше ця нетривіальна книжка про тривіальне імпонує своєю динамікою та інтерактивністю. Певно, що читаючи її, малюкам обов’язково закортить позмагатися з героїнею та випробувати свою чхальну силу. А після прочитання можна поговорити про те, чому ж не можна (чи можна?) чхати так, як заманеться.
Велика книга про Коко і Кірі, Ервін Мозер.
Якщо ви досі не читали Ервіна Мозера, то вам варто хутенько закрити цю статтю, та поквапитися виправити цю помилку. Оскільки геть усі книжки цього автора прекрасні, почати можна із будь-якої, але, якщо хочете сповна насолодитися особливим почуттям гумору, дотепністю автора та збагнути, яким є магічний світ усіх його казок, без вагань беріться за «Велику книгу про Коко і Кірі». До збірки увійшло чотири історії про пригоди ведмедика з кумедним носом-горбулькою (ми з вами розуміємо, що це коала, але Ервін Мозер цього не каже, що додає сюжету певної інтриги) і його подружки. Історії між собою поєднанні, але читати їх можна в будь-якому порядку, адже кожна є повноцінною казкою. Кожна має свій сюжет і свої тему й ідею, тобто без зайвої моралі вчить головних героїв, а заразом і читачів, чомусь важливому та безсумнівно доброму. Наприклад, переконує, що для справжнього щастя потрібно мало, що найцінніше — це дружба, що мандрувати — добре й корисно, але повернутися додому значно приємніше.
Бажання не люблять, коли їх приспішують. Їм треба дати волю, щоб вони могли здійснитися самі собою. Що сильніше тиснеш, то пізніше вони сповнюються.
Тексти доповнюють вигадливі авторські ілюстрації, які додають історіям чарівності, а читачам розваги. Розглядати їх до, під час та після читання — справжя насолода!
Сньофрід із Лугової долини. Неймовірна історія порятунку Північляндії, Андреас Х. Шмахтл.
Неймовірне почуття гумору, легка іронія, філософська глибина, захопливий сюжет і герой, проти харизми якого встояти просто неможливо — як не крути, а книжка Андреаса Х. Шмахтла «Сньофрід із Лугової долини» просто стоврена для того, щоби її читати разом із дітьми вголос. Задоволення отримають як малі, так і дорослі. Гарантую. І байдуже, що це не книжка-картинка, а чималенька така історія на 230 сторінок — читатиметься вона настільки легко, що ви й оком не змигнете, як перегорнете останню сторінку. Хоча це, певно, єдиний недолік цієї книжки — вона закінчується.
У центрі сюжету лежить розповідь про Сньофріда — загадкову тваринку, яке мешкає собі в нірці під величезним каменем на околиці Лугової долини й насолоджується спокоєм, своєю улюбленою вівсянкою, співом, що долинає з-за товстих дверей церкви, і самотою. Треба зізнатися, що загалом він дещо нагадує головного героя знаменитої книги Дж. Р. Р. Толкіна «Гобіт, або Туди і звідти». Як і Більбо, Сньофрід з дня у день просто тішився зі свого простого самітнього життя доти, доки в його житті не з’явилися гноми. Якось, збираючи хмиз, Сньофрід випадково рятує гнома, який замість віддячити свого спасителя вмовляє його на справжню авантюру — врятувати Північляндію від страшної загрози. Отож, попри всю свою любов до передбачуваного та розпланованого спокою, Сньофрід погоджується, з чого й розпочинається його дивовижна, сповнена небезпек, кумедних курйозів пригода, несподіванок і тролів.
Зануритися в казкову атмосферу чарівного світу допоможуть авторські ілюстрації, які доповнюють текст цікавими деталями, а головного героя — емоціями та шармом.
Велика книга можливо, якби і чому? Жіслен Роман, Том Шамп.
Чи думали ви коли-небудь про те, що вівці носять вовну лише через те, що в них алергія на бововну? І що дракони дихають вогнем, а не водою, щоби не працювати пожежниками? А про те, чому в маленького равлика більше рогів, ніж у великого носорога? Чи, може, про те, що якби у клітки не було прутів, було б краще чути спів пташки?.. Навіть якщо ні, збірник кумедних, нестандартних і несподіваних думок «Велика книга можливо, якби і чому?» — видання, яке заслуговує на чільне місце на полиці будь-якого книголюба чи книголюбки. Хоча сюжету, як такого, тут не має, йдеться у ній про саму суть усієї художньої літератури — про силу думки, уяви та логіки. Про вміння ставити запитання до світу, які допомагають зрозуміти світ значно краще, ніж відповіді.
Можливо, відьми літають на мітлах, тому що вони ніколи не чули про пилососи.
Сама книжка складається з трьох частин: «Можливо», «Якби», «Чому». У першій на нас чекає одинадцять розворотів із припущеннями, у другій — одинадцять умовних речень, а в останній — дванадцять запитань. Кожне речення доповнює напрочуд вигадлива, кумедна та надзвичайно красива ілюстрація Тома Шампа, й усі вони мають підривний характер — тобто підважують усталений хід думок та змушують засумніватися в звичній нам реальності. Саме завдяки такій дивовижній здатності, книжка, яка містить усього 35 речення, може читатися годинами. Чому 35, запитаєте ви, коли складете до купи припущення, умовні речення й запитання, а тому, що останнє запитання: «Чому книги закінчуються?», має відповідь: «можливо, щоб мати задоволення прочитати їх знову!».