Було тихо й спекотно. Над водою бабки літали, на кущах ягоди червоніли, понад квітами бджоли гули, сік-нектар збирали. Усе було так, як повинно бути в місяці липні.
Ото тільки сам липень був чимось незадоволений. Сонце яскраве, небо чисте, безхмарне, а липень хмурився.
«І чого мене так назвали? — думав він.— Незрозуміло. Усі брати-місяці правильно звуться. Січень — снігом січе, травень — трави жене, жовтень — лист фарбує. Чому ж мене липнем назвали? Може, спитати кого-небудь?»
Побачив пташку й питається:
— Скажи, будь ласка, як тебе величають?
Нічого не відповіла пташка, за мухою погналася, кинулась праворуч, кинулась ліворуч, клацнула дзьобом — і немає мухи.
— Мухоловка,— здогадався липень.
Бачить, у лісі, біля берези, гриб росте, ніжка струнка, шапинка темно- брунатна.
«Цікаво, — думає липень — може, його теж неправильно назвали, дай-но спитаю».
Нічого не відповів гриб, під березою сховався.
— Підберезник — здогадався липень.
Дивиться він: у тому ж лісі, на низеньких кущиках, ягоди чорніють. Не питаючи, відразу дотямив — чорниця визріває.
— Усіх, усіх як треба звуть,— зітхає липень,— тільки чому мене липнем назвали?
— Липнеш до всіх, от і назвали,— пробурчав старезний пеньок, що куняв собі на осонні.
— Он воно що,— обурився липень,— липну до всіх...— І стало йому гірко, тяжко від такої несправедливості. Зітхнув бідолаха. А навкруги так гарно, сонце яскраве, повітря духмяне, чи то медом пахне, чи то липа цвіте...
— Липа цвіте? Так, справді, липа цвіте... От воно що,— зрадів липень,— тому мене липнем назвали, що в цей час липа цвіте.
(За Іриною Прокопенко).
Немає коментарів:
Дописати коментар