Черкаська центральна міська бібліотека для дітей представляє
«Зірки книжкового всесвіту».
Володимир Винниченко
Видатний український письменник і політичний діяч народився 16 липня 1880 року в Єлисаветграді, тепер територія сучасної Кіровоградщини. Церква, в якій його хрестили й досі функціонує. Походив із родини селянина-власника із Веселого Кута.
Любив гратися у ризиковані ігри. Одного разу на спір перепливав широченний ставок і ледве не втопився. Іншого разу впав із коня. З малечку відрізнявся від своїх ровесників надзвичайною пам’яттю і любов’ю до книги – опанував читання в ранньому віці.
У гімназії юному Володимиру доводилося часто битися з однолітками, які дражнили його. Причиною були бідність і спілкування українською мовою. “Тебе в чиновники готують, а не в свинопаси”, — намагалися знущатися вони над однокласником, за що згодом їм доводилося відповідати.
Поступивши на навчання в чоловічу Єлисаветградську гімназію, молодий Винниченко досконало оволодів декількома мовами – російською, латинською, грецькою, німецькою та французькою. Але отримати документи про закінчення гімназії йому так і вдалось. Злого жарта зіграв з ним запальний характер та сильна любов до всього українського.
Наприкінці ХІХ ст. Володимир Винниченко захоплюється українською поезією та творами, в жадністю читаючи Шевченка, Мирного та Нечуя-Левицького.
Перші спроби творчого доробку вилились у оповідання «Повія» в 1899 році. В 20 років він поступає на юридичний факультет Київського університету, але в життя увірвались бурні революційні події, які захопили хлопця з головою. За свою активну громадянську позицію його було вигнано з університету і за участь в революційній організації він зазнав переслідувань.
Саме тому він довгий час провів у еміграції. Будучи у «вигнанні» він починає писати п’єси, які стають широко відомі за кордоном і постанови яких користуються шаленою популярністю.
Перше оповідання, яке вийшло друком – «Сила і краса», видана журналом «Киевская старина» в 1902 році. В 1911 році, перебуваючи у Парижі, він знайомиться з Розалією Ліфшиц, з якою потім і одружився.
В буремний 1917 рік він повертається в Україну, а через рік очолює Директорію УНР і стає генеральним секретарем.
З політичним провалом Центральної Ради у 1920 році, Винниченко з дружиною покидають Україну.
Володимир Винниченко був переконаним вегетаріанцем і прихильником сироїдження.
В роки Другої світової війни Гітлер пропонував Винниченкові очолити маріонетковий уряд на окупованій території Україні, але той відмовився. За це його посадили в концентраційний табір, але через два тижні відпустили. Весь цей час він не переставав творити і написав більше 100 оповідань, п’єс, памфлетів, 14 романів, 40 записних книжок, 10 романів. Багато чого залишилось недопрацьованим.
Літературні твори В. Винниченка були досить широко відомі за кордоном. П’єси “Чорна Пантера і Білий Ведмідь”, “Закон”, “Гріх” були переведені на німецьку мову і поставлені на багатьох європейських сценах. Романи “Чесність з собою”, “Записки кирпатого Мефістофеля” також були перекладені і видані. У 1922 р. в кінотеатрах Німеччини демонструвався фільм “Чорна Пантера”, знятий за п’єсою В. Винниченка.
Володимир Винниченко завжди був гранично чесний, за що, можливо, і страждав.
