177 років від дня народження Івана Карповича Карпенка-Карого [справж. – Тобілевич (1845–1907)], українського драматурга, прозаїка, актора, режисера, громадського та театрального діячаЦікаві факти:
Його справжнє ім'я - Іван Карпович Тобілевич, псевдонім «Карпенко-Карий» поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого - героя п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля». Мати драматурга була кріпачкою-покоївкою у панів Золотницьких, аж поки її не покохав прикажчик Карпо Тобілевич і не викупив з кріпацтва. Її дітьми були, окрім Івана, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті - ціла плеяда корифеїв українського театру.
У 14 років Івана Тобілевича батьки забрали з гімназії і віддали працювати до канцелярії в Єлисаветграді. Атмосфера чиновництва (карти, горілка, хабарі) так гнітюче подіяла на хлопця, що той незабаром втік додому, пройшовши пішки 50 верст.
Служачи секретарем поліції в Єлисаветграді, Карпенко-Карий був єдиним, хто рівно і приязно ставився до всіх людей, незалежно від стану і не брав хабарів. Перед його очима проходив ряд арештантів, серед яких було чимало людей, чиї долі занапастило важке життя. Пізніше вони стали героями його п'єс.
Власті вважали Тобілевича особою неблагонадійною. 4 жовтня 1883 р. за наказом міністра внутрішніх справ його було звільнено з посади секретаря єлисаветградської міської поліції. Пізніше Іван Франко влучно скаже з цього приводу, що царський уряд втратив тоді поліційного пристава Тобілевича, а Україна придбала драматурга Карпенка-Карого.
Як письменник, Карпенко-Карий дебютував у 1883 р., коли в першому номері журналу «Рада» була надрукована його повість «Новобранець». Проте надалі митець спеціалізувався в драматургії.
Ні родинне життя, ні громадські справи, ні обов’язки служби ніколи не одривали серця й уваги Карпенка-Карого від театру. Український театр був його другою рідною хатою, бажаним місцем відпочинку та радості. «Сцена – мій кумир, театр – священний храм для мене», - так говорив драматург.
Все життя драматург товаришував з Марком Кропивницьким. Вони разом були на чиновницькій службі, пізніше разом організували драматичний гурток і створили театр корифеїв. Кропивницький учив Тобілевича грати на скрипці. Коли у 1883 р. до Єлисаветграда прибула трупа М. Старицького, вони почали активно співпрацювати на сцені: Карпенко-Карий грав у п'єсах Кропивницького, а той - у п'єсах Тобілевича.
Іван Карпович, як і вся сім'я Тобілевичів, дуже любив Шевченка. Коли з ініціативи Марка Кропивницького було організовано аматорський гурток, однією з перших вистав була п'єса Шевченка «Назар Стодоля», де Іван Тобілевич грав Назара, його дружина Софія Тобілевич - Галю. На честь великого поета своїм дітям він дав імена героїв п'єси - Назар і Галя, а другу дочку назвав Ориною - іменем героїні з поеми «Невольник».
Карпенко-Карий сідав писати п'єсу, тільки повністю «виносивши» її в голові. Але коли вже сідав (здебільшого вночі), то писав «запоєм», не помічаючи нічого навколо.
Смертельна хвороба передчасно звела Івана Тобілевича в могилу. Помер він 15 вересня 1907 р. в Берліні, згодом тіло великого драматурга було перевезено до України та поховано на кладовищі поблизу рідного хутора на Кіровоградщині.
Драматург залишив нам твори, що продовжують жити і після смерті автора. З них наступні покоління складають уявлення про письменника, його думки, силу таланту, визначають його місце в розвитку культури нашого народу. Творчість Івана Карповича Карпенка-Карого підсумувала майже 100-річний розвиток української драматургії, піднявши її на новий рівень.
Цьогорічний девіз Української бібліотечної асоціації : Бібліотека – спільнодія для твоєї мрії. Зараз нашою спільною мрією є Перемога у війні з росією і бібліотеки є тим місцем, де ми всі об’єдналися та спільно діємо кожен на своєму місці, на своєму маленькому фронті з усією стійкістю та волелюбністю, наближаючи нашу велику мрію ‒ Перемогу.
