пʼятниця, 31 січня 2025 р.

#Всеволод_Нестайко_95

До 95-й річниці від дня народження видатного українського письменника Всеволода Нестайка бібліотекарі читального залу Центральна міська бібліотека для дітей імені М.Слабошпицького підготували бібліопригоду «Мандри книгами Всеволода Нестайка».

Учасниками події стали учні 2-Г класу Черкаський НВК №34 , які поринули у чарівний світ його творів. Під час заходу діти дізналися багато цікавого про життя і творчість автора. Вони познайомилися з найвідомішими творами письменника, такими як "Тореадори з Васюківки", "В Країні Сонячних Зайчиків" та іншими.


Особливо захопливим моментом стало читання творів уголос. Юні читачі із задоволенням виконували ролі героїв історій, що створило атмосферу живого спілкування та справжньої літературної казки.


Захід завершився дружнім обговоренням: діти ділилися своїми враженнями, обговорювали улюблених героїв і дізнавалися, що можна почерпнути з кожної прочитаної історії.


Ми впевнені, що творчість Всеволода Нестайка надихає дітей любити книги, мріяти та творити власні історії.

Дякуємо всім учасникам за активність і щирі емоції!
Дякуємо вчителю початкових класів Лариса Чмут за багаторічну співпрацю з нашою бібліотекою! Читайте українське!


середа, 29 січня 2025 р.

#Історія_України


🕯🫡🔱29 січня 1918 року на станції Крути у Чернігівській області кілька сотень українських юнаків вийшли на смертельний двобій з московсько-більшовицькою ордою, яка переважала і кількістю, і озброєнням.


Як свідчать історичні дані, у січні 1918 року Українська Народна Республіка, яка виникла на руїнах російської імперії, опинилась у смертельній небезпеці: у Києві розпочалося більшовицьке повстання, а з півночі заколотникам допомагають «брати» – російські червоноармійці.
29 січня вони були вже за 130 кілометрів від Києва – неподалік залізничної станції Крути. Українське військове командування, яке очікувало основного наступу більшовиків не Бахмача, а з полтавського напрямку і спрямувало туди основні сили, розгублене: боєздатної армії, яка б чинила росіянам гідний опір, не було.
📰Київські газети тоді писали: «Існувати Україні як державі залишилися лічені дні: ми у ворожому оточенні – не сьогодні-завтра п’яна більшовицька солдатня буде вештатись київськими вулицями».
Тоді уряду УНР допомогли молоді українці – студенти й гімназисти: на зборах студентів Київського університету святого Володимира створили курінь Січових Стрільців, який на шпальтах київських газет оприлюднює звернення до українського студентства. У ньому, зокрема, йшлося:
💬«Треба за всяку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Кому, як не нам, перепинити більшовикам шлях на Київ».
💬«Це був дуже тяжкий відступ. Набоїв ставало щораз менше. У багатьох наших стрільців рушниці перегрілися і перестали стріляти. Вони, як і менш досвідчені стрільці, віддавали набої кращим стрільцям, а самі вдягали на рушницю багнет, як єдину останню зброю, і понуро відступали під кулями ворога, що наступав зі всіх сторін» —Так пізніше писав про бій під Крутами київський студент Левко Лукасевич.
Після запеклого багатогодинного бою, користуючись присмерком, українські війська організовано відступили зі станції Крути до своїх ешелонів. 27 студентів та гімназистів, які перебували у резерві, під час відступу потрапили у полон. Наступного дня вони були розстріляні або замордовані.
Незважаючи на нерівність сил, ця битва призвела до затримки російського наступу на кілька днів, що дозволило українській делегації укласти Берестейський мирний договір з державами Четверного союзу, який тоді врятував молоду українську державність.
Утрати українських військ під Крутами оцінюють у 70–100 загиблих, за сучасними підрахунками. Серед них – 37–39 вбитих у бою та розстріляних студентів i гімназистів. На сьогодні вiдомi прізвища 20 з них. Це студенти Народного університету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти університету Св. Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гімназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич (з 6-го класу), Григiр Пiпський (галичанин), Іван Сорокевич (з 7-го класу), Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич (з 8-го класу).
🕯Загиблих студентів і гімназистів перевезли до Києва, де 19 березня 1918 року урочисто поховали на Аскольдовій могилі.
В радянський час могили полеглих під Крутами було зруйновано. Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії.
Після здобуття Україною незалежності подвиг героїв Крут зайняв гідне місце в пантеоні національної слави, став символом патріотизму і жертовності у боротьбі за державну незалежність.
На державному рівні цей день почали відзначати з 2003 року. Щорічне вшанування пам’яті Герої Крут закріплено у Постанові ВРУ від 16 травня 2013 року «Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами». У 2006 році на залізничній станції Крути відкрили Меморіальний комплекс «Пам’яті героїв Крут».
🕯Пам'ятаймо про їхній подвиг! Герої не вмирають!

Урок мистецтва за книгою К.Б’єрк «Ліннея в саду художника»

«Краса – могутній засіб виховання чутливої душі.

Це вершина, з якої ми можемо побачити те,

Чого без розуміння і почуття прекрасного,

Без захоплення і натхнення ніколи не побачиш.

Краса – це яскраве світло, що осяває світ.»

В.Сухомлинський

Бібліотекарі читального залу Центральна міська бібліотека для дітей імені М.Слабошпицького 28 січня підготували урок мистецтва за книгою К.Б’єрк «Ліннея в саду художника» для учнів 2- Г класу Черкаський НВК №34.
Діти поринули у світ імпресіонізму, познайомилися з творчістю відомого французького художника Клода Моне, дізналися про його любов до природи та неймовірний талант передавати красу навколишнього світу.
На занятті маленькі митці мали можливість не лише дізнатися історію створення картини, але й поділитися своїми враженнями: які кольори вони бачать, які емоції відчувають та що уявляють, дивлячись на водяні лілеї.
У творчій частині уроку діти спробували відтворити свої власні «лілеї», використовуючи фарби та кольорові олівці. Кожна робота була унікальною, а дитячі фантазії створили справжню виставку яскравих емоцій та ідей.
Цей захід подарував учням не лише нові знання, а й незабутні враження від знайомства з мистецтвом!

"Крути. Шлях у вічність"

 29 січня в Україні відзначають річницю бою під Крутами, який для українського народу став символом героїзму молодого покоління в боротьбі за незалежність.

У Центральна міська бібліотека для дітей імені М.Слабошпицького завітали учні ЗОШ 13, 9 А класу, де взяли участь в історичній розвідці "Крути. Шлях у вічність" та створили колаж-символ "Калина-оберіг".


Міжнародне визнання української незалежності – це те, чим завдячуємо героям Крут. Затримавши російського ворога на чотири дні біля залізничної станції Крути, київські юнаки дали змогу владі УНР розгромити повстання російської п’ятої колони під назвою «повстання на заводі Арсенал» у Києві, а головне – укласти Брестський мирний договір із країнами Четверного союзу й досягнути визнання УНР суб’єктом міжнародних відносин.


І тоді – понад 100 років тому, й тепер – ворог той самий. Нинішні захисники України завершують справу крутянців.

Книжкова виставка «Герої Крут».

 День вшанування Героїв Крут, подія, що стала символом героїзму у боротьбі за незалежність України.


29 січня – День пам’яті героїв Крут – саме там, у 1918 році відбувся бій, що на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність і став важливою частиною української історичної пам'яті.
Крути стали початком нової доби в історії України. Без Крутів навіть Акт злуки 22 січня 1919 року був би лише документом.
На вшанування героїв Крут у читальному залі Центральна міська бібліотека для дітей імені М.Слабошпицького представлена книжкова виставка «Герої Крут».

вівторок, 28 січня 2025 р.

#Творча_майстерня


Ідейка 💡! Декоративні серця ❤ з текстилю: ніжність у кожній деталі 🥰


Текстильні серця – це чарівний елемент декору, який створює атмосферу затишку, тепла та любові. Вони чудово доповнюють інтер’єр будь-якої кімнати, а ще можуть стати оригінальним подарунком чи символічною прикрасою для святкування особливих моментів.


Зробити такі серця зовсім просто: виберіть тканину, яка відповідає вашому настрою чи тематиці (льон, бавовна, оксамит), виріжте форму серця, зшийте краї, залишивши невеликий отвір, і наповніть ватою або синтепоном. Для більшого шарму додайте декоративні елементи: мереживо, ґудзики, стрічки або вишивку.


Готові серця можна підвісити на стрічці до дверей, створити гірлянду або розкласти на поличках і столах. Вони принесуть у ваш простір романтику та затишок, даруючи відчуття, що кожна деталь – це прояв любові.




#Всеволод_Нестайко_95

30 січня 1930 року народився Всеволод Нестайко, великий дитячий письменник, автор 90 книжок, які перекладені 20 мовами світу. Загальний тираж видань – кілька мільйонів примірників.


До цієї дати працівниками абонемента 1-4класів Центральна міська бібліотека для дітей імені М.Слабошпицького був проведений урок з учнями ЗОШ 4,4-б класу, де вони дізналися про життя і творчість митця, познайомилися з виставкою книг письменника, подивились презентацію про письменника, та відеофільм «Тореадори з Васюківки».



На завершення діти вибрали книги Всеволода Нестайка для самостійного читання.

понеділок, 27 січня 2025 р.

#День_народження_письменника

Петро Петрович Гулак-Артемовський, народився 27 січня 1790 р. у містечку Городище на Київщині (зараз Черкаська обл.) в сім’ї священника. У 1801—1803 рр. навчався у Київській ака­демії.



Не закінчивши академію, у 1813 році почав викладати в приватних пансіонах Бердичева, вчителював у будинках багатих польських поміщиків. У 1817 р. — навчався в Харківському університеті, де з 1825 р. він був професор історії та географії, а у 1841—-1849 рр. — ректором. Був високоосвіченою людиною, володів польською і французькою мовами, цікавився просвітницькими ідеями, інтенсивно займався науковою ро­ботою. Гулак-Артемовський заклав основи нової байки, дав перші зразки романтичної балади, збагатив літературну мову, показав приклад майстер­ного віршування. Активну літера­турну діяльність він розпочав після переїзду 1817 р. до Харко­ва, коли в журналі «Український вест ник» були надруковані його переклади російською мовою з Ж.-Ж. Руссо, Дж. Мільтона, Ж. Расіна. Популярність поет здобув після опублікування 1818 р. у цьому самому журналі відомої байки «Пан та Собака». Найпліднішими у творчості поета були 20-ті роки XIX ст. У цей період він публікує байки «Солопій та Хівря», «Тюхтій та Чванько» (обидві 1819), «Дурень і Розумний», «Цікавий і Мовчун» (обидві 1820), «Батько та Син», «Рибка», «Дві пташки в клітці» (всі 1827), в яких торкається життєвих проблем, часом соціального характеру.
У 1855 р. Гулак-Артемовський обраний почесним членом Харківського університету. Крім того, П. П. Гулак-Артемовський з 1818 р. викладав французьку мову в Харківському інституті благородних дівчат, а з 1827 р. також керував навчальною частиною Полтавського інституту шляхетних дівчат. Він належав до числа засновників «Українського журналу». Був членом Московського товариства аматорів російської словесності, Королівського товариства друзів науки у Варшаві. Помер П. Гулак-Артемовський 13 жовтня 1865 р. у Харкові.

#Історія_України

Центральна міська бібліотека для дітей імені М.Слабошпицького представляє історичний хроноскоп "Відомі українці".


🗺✍️27 січня 1839 року народився Павло Чубинський — поет, автор слів Гімну України, український етнолог, фольклорист, громадський діяч.
Народився на хуторі Чубинський (нині частина Борисполя) у небагатій дворянській родині відставного офіцера Платона Івановича Чубинського. Козацький рід Чубинських звідти й походив. Але в XVI ст. вони опинилися на Волині, служили Речі Посполитій, стали уніатами. Дід Павла Чубинського перейшов у православ’я й купив землю в Борисполі. Це було ніби повернення на землю предків.


Учився в Переяславському повітовому училищі, Другій київській чоловічій гімназії. Затим закінчив університет у Петербурзі. Там зійшовся із Шевченком, захоплювався ним, писав вірші “під Кобзаря” й у чомусь повторив долю поета: удруге його вислали з України через донос Юзефовича — того самого, який колись здав жандармам Шевченка й кириломефодіївців.
Після закінчення університету Чубинський повернувся в Україну. Як правник, вважав за обов’язок допомагати селянам, які тоді звільнились од кріпацтва й мали багато клопоту з власністю на землю. Дивився на справу як юрист і як поет.
Був закоханий у Лізу Рашевську, сестру приятеля з Чернігівщини. Дружив із молодими українофілами — Миколою Лисенком, Михайлом Драгомановим, Олександром Кістяківським. Хтось доніс, що компанія збирається таємно на хуторі. Там є каланча, на ній нібито вивішують сигнальний прапор, який видно за 25 верст аж у Києві. Це було дурницею, але доноси наробили переполоху. Чубинського арештували й вислали в Архангельську губернію.
На засланні Чубинський провів майже сім років. Був чиновником з особливих доручень при тамтешніх губернаторах; ті не могли ним нахвалитися. Зрештою він сам себе не тільки визволив із заслання, а й проклав дорогу у вищі наукові сфери імперії. Його статистико-економічні дослідження Архангельської губернії були такими цінними, що губернатор князь Гагарін просив нагородити засланця орденом Св. Станіслава. Цар ідею підтримав. Чубинському дозволили повернутися в Україну.

Чубинський влаштувався тоді служити у цукроварній фірмі Яхненків і Симиренка. Тут він познайомився з Катериною Порозовою, сестрою дружини інженера-цукровара Толпигіна й у 1872 р. — одружився.
Імператорське Російське географічне товариство влаштувало експедицію для вивчення України. Очолив її Чубинський. За три роки зібрав стільки матеріалу, що навіть тепер його семитомник залишається взірцевим. За цю роботу отримав кілька нагород, зокрема, золоту медаль на Географічному конгресі в Парижі.
Завдяки Чубинському 1873 року в Києві відкрито Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, прообраз нашої Академії наук. Тоді ж Чубинський провів у Києві перепис, який показав, що більшість киян вважають рідною мовою українську.
Старий Юзефович назвав це провокацією, наскаржився цареві. Чубинського знову усунули з України, а київський відділ Географічного товариства закрили.
У Петербурзі він служив у міністерстві шляхів сполучення. Здоров’я мав підірване. Сучасники знали його чорнооким, носатим і губатим, дуже живим і темпераментним. І ось ця “капітальна споруда”, як писав про нього Кістяківський, перетворилася на руїну. Він мав хворобу мозку, перестав упізнавати людей. Лікування не допомагало. Випросили дозвіл виїхати в Україну, де він уже не був шкідливим для імперії. Жив практично рослинним життям майже сім років. Коли помер, Кістяківський записав у щоденнику: “Це була давно бажана смерть”.
🕯Помер 17 січня 1884 року. Прощалися з Чубинським в церкві Різдва Христового. Похований у Борисполі на Книшовому кладовищі.