#Історія_України

29 січня 1918 року на станції Крути у Чернігівській області кілька сотень українських юнаків вийшли на смертельний двобій з московсько-більшовицькою ордою, яка переважала і кількістю, і озброєнням.

Як свідчать історичні дані, у січні 1918 року Українська Народна Республіка, яка виникла на руїнах російської імперії, опинилась у смертельній небезпеці: у Києві розпочалося більшовицьке повстання, а з півночі заколотникам допомагають «брати» – російські червоноармійці.

29 січня вони були вже за 130 кілометрів від Києва – неподалік залізничної станції Крути. Українське військове командування, яке очікувало основного наступу більшовиків не Бахмача, а з полтавського напрямку і спрямувало туди основні сили, розгублене: боєздатної армії, яка б чинила росіянам гідний опір, не було.

Київські газети тоді писали: «Існувати Україні як державі залишилися лічені дні: ми у ворожому оточенні – не сьогодні-завтра п’яна більшовицька солдатня буде вештатись київськими вулицями».

Тоді уряду УНР допомогли молоді українці – студенти й гімназисти: на зборах студентів Київського університету святого Володимира створили курінь Січових Стрільців, який на шпальтах київських газет оприлюднює звернення до українського студентства. У ньому, зокрема, йшлося:

«Треба за всяку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Кому, як не нам, перепинити більшовикам шлях на Київ».

«Це був дуже тяжкий відступ. Набоїв ставало щораз менше. У багатьох наших стрільців рушниці перегрілися і перестали стріляти. Вони, як і менш досвідчені стрільці, віддавали набої кращим стрільцям, а самі вдягали на рушницю багнет, як єдину останню зброю, і понуро відступали під кулями ворога, що наступав зі всіх сторін» —Так пізніше писав про бій під Крутами київський студент Левко Лукасевич.

Після запеклого багатогодинного бою, користуючись присмерком, українські війська організовано відступили зі станції Крути до своїх ешелонів. 27 студентів та гімназистів, які перебували у резерві, під час відступу потрапили у полон. Наступного дня вони були розстріляні або замордовані.

Незважаючи на нерівність сил, ця битва призвела до затримки російського наступу на кілька днів, що дозволило українській делегації укласти Берестейський мирний договір з державами Четверного союзу, який тоді врятував молоду українську державність.

Утрати українських військ під Крутами оцінюють у 70–100 загиблих, за сучасними підрахунками. Серед них – 37–39 вбитих у бою та розстріляних студентів i гімназистів. На сьогодні вiдомi прізвища 20 з них. Це студенти Народного університету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти університету Св. Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гімназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич (з 6-го класу), Григiр Пiпський (галичанин), Іван Сорокевич (з 7-го класу), Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич (з 8-го класу).

Загиблих студентів і гімназистів перевезли до Києва, де 19 березня 1918 року урочисто поховали на Аскольдовій могилі.

В радянський час могили полеглих під Крутами було зруйновано. Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії.

Після здобуття Україною незалежності подвиг героїв Крут зайняв гідне місце в пантеоні національної слави, став символом патріотизму і жертовності у боротьбі за державну незалежність.

На державному рівні цей день почали відзначати з 2003 року. Щорічне вшанування пам’яті Герої Крут закріплено у Постанові ВРУ від 16 травня 2013 року «Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами». У 2006 році на залізничній станції Крути відкрили Меморіальний комплекс «Пам’яті героїв Крут».

Пам'ятаймо про їхній подвиг! Герої не вмирають!