Тато-пінгвін
Тато на зв’язку, Філіп де Кемметер
Тато на зв’язку, Філіп де Кемметер
Маленьку книжку-картинку Філіпа де Кемметера «Тато на зв’язку» можна було б вважати першим етапом операції під кодовою назвою «Повернення батька в родину». Розповідає вона про пінгвіна, який буквально живе в Інтернеті. Замість того, щоби проводити свій вільний час із родиною, замість гратися з сином та дивитися фільми з дружиною, він постійно серфить по сайтах, перевіряє пошту, читає новини та спілкується з віртуальними друзями на Айсбуціку. Проте одного дня трапляється справжня трагедія – татові не вдається під’єднатися до мережі. Спершу він страшенно лютує й намагається вирішити цю проблему у звичний спосіб – бігаючи із лептопом та шукаючи зв’язок. Але врешті-решт знаходить напрочуд свіже рішення – починає буквально серфити на лептопі сніжними горами разом із дружиною, сином та новим, реальним, другом, тобто проводить дозвілля разом із сім’єю, що, авжеж, не є великим досягненням, але не може не тішити.
Крім, власне, повернення татка з віртуального світу до реального родинного життя, імпонують у цій книжці й ілюстрації – ніби трошечки незграбні, вони роблять розповідь дотепнішою та цікавішою.
Крім, власне, повернення татка з віртуального світу до реального родинного життя, імпонують у цій книжці й ілюстрації – ніби трошечки незграбні, вони роблять розповідь дотепнішою та цікавішою.
Ґруффало
Ґруффалятко, Джулія Дональдсон та Аскель Шеффлер
Ґруффалятко, Джулія Дональдсон та Аскель Шеффлер
Із лісовим чудовиськом Ґруффало, який уперше з’явився 1999 року у книжці англійської письменниці Джулії Дональдсон та німецького ілюстратора Акселя Шеффлера, українські читачі познайомилися нещодавно, але вже встигли полюбити і його самого, і дві перекладені Віктором Морозовим історії про нього – книжки-картинки «Ґруффало» та «Ґруффалятко». І, якщо перша розповідає про Ґруфала як про страшнючого монстра, то друга, яка й потрапила до цієї добірки, знайомить читачів із Ґруффалом в амплуа люблячого татка-одинака.
Загалом, «Ґруффалятко» – логічне й не менш чарівне продовження першої книжки, у якому Ґруффало застерігає своє маленьке Ґруффалятко (на жаль, в українському перекладі губиться дещо той факт, що у чудовиська, яке наганяє страх на всіх лісових мешканців, саме донька) не ходити до чорного лісу та розповідає про Велику Старшну Кровожерну Мишару. За законами жанру Ґруффалятко одразу ж порушує заборону та вирушає на пошуки Машири. Зустрічає її. Лякається. І повертається в обійми до татка. І байдуже, що «татко хропе і нічого не чує», він сам виховує свою доньку і за це його не можна не любити.
Загалом, «Ґруффалятко» – логічне й не менш чарівне продовження першої книжки, у якому Ґруффало застерігає своє маленьке Ґруффалятко (на жаль, в українському перекладі губиться дещо той факт, що у чудовиська, яке наганяє страх на всіх лісових мешканців, саме донька) не ходити до чорного лісу та розповідає про Велику Старшну Кровожерну Мишару. За законами жанру Ґруффалятко одразу ж порушує заборону та вирушає на пошуки Машири. Зустрічає її. Лякається. І повертається в обійми до татка. І байдуже, що «татко хропе і нічого не чує», він сам виховує свою доньку і за це його не можна не любити.
Тато Меллоп
Серія книжок про Меллопів Томі Унгерер
Серія книжок про Меллопів Томі Унгерер
Якщо для мами у книжках-картинках Томі Унгерера про родину поросят відведено не надто привабливу роль мовчазної пасивної домогосподарки, яка тільки те й робить, що пере, готує та «обслуговує» (і це не дивно, адже усі історії написані та намальовані наприкінці 50-х років минулого століття), то долі пана Меллопа можна хіба позаздрити. І не лише тому, що він розумний і винахідливий чоловік у розквіті сил, життя якого насичене цікавинками та розвагами, але й тому, що має чотирьох прекрасних синів, разом з якими шукає та видобуває нафту, пірнає за скарбами, досліджує морське дно, вирушає у спелеологічні експедиції, будує літаки та займається благодійністю. Без пана Меллопа не трапляється жодна з пригод, не вирішується жодна з проблем і не приймається жодне з рішень… Бо саме його в усіх історіях про родину свинок можна назвати центральним героєм. Бо він є ідеальним татком. Щоправда, тільки для середини минулого століття.
Тато Мумі-троля
Країна мумі-тролів, Туве Янсон
Ще один традиційний, але надзвичайно харизматичний літературний татусь, якого у цій добірці просто неможливо оминути увагою, – тато Мумі-троля. Тато, який нагадує тих чоловіків, для яких надзвичайно важливо посадити дерево, збудувати дім і виростити сина (і це йому таки вдалося), які, коли трошечки занедужають, скликають усю родину біля ліжка так, ніби от-от відійдуть на той світ, які впевнені у власній геніальності й обдарованості, але часом не здатні зробити елементарних речей. І, хоч, треба визнати, що сином Мумі-тато опікується куди менше, ніж Мумі-мама, він проводить із ним багато часу і в житті своєї родини, як і в усій мумі-трольній історії Туве Янсон, відіграє дуже важливу роль. Не дарма ж перша книга про «Країну мумі-тролів» розпочинається саме з «віднайдення» Тата.
Країна мумі-тролів, Туве Янсон
Ще один традиційний, але надзвичайно харизматичний літературний татусь, якого у цій добірці просто неможливо оминути увагою, – тато Мумі-троля. Тато, який нагадує тих чоловіків, для яких надзвичайно важливо посадити дерево, збудувати дім і виростити сина (і це йому таки вдалося), які, коли трошечки занедужають, скликають усю родину біля ліжка так, ніби от-от відійдуть на той світ, які впевнені у власній геніальності й обдарованості, але часом не здатні зробити елементарних речей. І, хоч, треба визнати, що сином Мумі-тато опікується куди менше, ніж Мумі-мама, він проводить із ним багато часу і в житті своєї родини, як і в усій мумі-трольній історії Туве Янсон, відіграє дуже важливу роль. Не дарма ж перша книга про «Країну мумі-тролів» розпочинається саме з «віднайдення» Тата.
Тато-кріт
Хто зробить сніг, Тарас Прохасько та Мар’яна Прохасько
Хто зробить сніг, Тарас Прохасько та Мар’яна Прохасько
Татка-крота зі знаменитої трилогії Тараса Прохаська та Мар’яни Прохасько я можу з усією впевненістю назвати одним із наймиліших татусів усього сучасного українського дитліту. Бодай за те, що у першій частині кротячої епопеї, яка, зізнатися, є моєю улюбленою, позаяк гармонійно поєднує наївне з серйозним, меланхолійне з дотепним, дотепне з філософскьким and so on and so on, вирушаючи на пошуки новин, він не просто брав у кишенях із собою дітей, але й мав там для них «ковдри, пляшечки з соком, мішечок із сухофруктами, улюблені книжки-картинки і ще багато різних цікавинок». Утім на цьому прекрасні звички тата-крота не завершуються, адже чимало часу він приділяє не тільки дітям, але й дружині та їхньому «сімейному вогнищу». Тож, хоч і є усе ще абсолютно (ідеальним) традиційним батьком, не може не видаватися прогресивним на тлі багатьох літературних (та реальних) українських татусів.
Немає коментарів:
Дописати коментар