Серед традиційних свят в українській культурі є свято Великодня. Воно вважається найсвітлішим, найважливішим святом весни й пов’язують його з Воскресінням Христовим, яке розкриває радість перемоги Божого Сина над смертю й вічним забуттям. У Воскресінні християни вбачають підтвердження життя після смерті, що і є основним змістом святкування. Українці ретельно готуються до цього дня. Великодень нині символізує загальне відродження й оновлення. Проте чи задумувались ми, чому це свято має назви Пасха чи Великдень?

Пасха – свято дуже давнє. Українці відзначали його ще задовго до встановлення християнства в Київській Русі, і називалося воно «Великий День». День весняної перемоги над зимою, світла над темрявою, торжества життя над смертю. Також наші предки пов’язували це свято з весняними польовими роботами. Зазвичай пекли великодні «бабки» та прикрашали різноманітними способами яйця, які ми знаємо сьогодні як паски, писанки і крашанки.

Слово «Пасха» походить від назви старозавітного свята песах, яке іудеї пов’язували зі звільненням їх від рабства в Єгипті, і було це задовго до народження Христа. Що стосується самого слова «пасха», то в перекладі зі староєврейського воно означає «позбавлення», або «проходження». Християни вклали в це свято інший сенс та поєднали Великдень із Воскресінням Сина Божого, повстання його з мертвих.

Святкування Великодня спочатку не було пов’язане з розп’яттям Христа. Тільки в 325 році на Нікейському соборі, де були присутні представники всіх християнських церков, позначили головні правила святкування Великодня, багато з яких збереглися до наших днів. Із часом Пасха стала головним християнським святом.

Є й інша легенда, за якою назва «Великдень» з’явилася наприкінці першого тисячоліття з приходом на нашу землю християнства. Легенда говорить: «Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос народився, так світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, щоб був один тодішній. Тоді як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розіп’яли Христа – дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів».