Черкаська центральна міська бібліотека для дітей представляє «Зірки книжкового всесвіту».

ГАНС ХРИСТИЯН АНДЕРСЕН: ЦІКАВІ ФАКТИ
Ганс Християн Андерсен – знаменитий письменник-казкар з Данії. Казки Андерсена знають і люблять діти і дорослі всього світу.
• Писати казки Андерсен почав ще в дитинстві. Ще в школі він написав казку «Сальна свічка». Це був його перший твір.
• У дитинстві Ганс Християн Андерсен страждав дислексією. Дислексія – це порушення здатності до навчання. Він кепсько вчився і часто робив помилки при написанні своїх казок. Навіть у старості Г. Х. Андерсен був не дуже грамотною людиною.
• У дитинстві у Андерсена не було друзів, вчителя лаяли його. Хлопчик ніде не знаходив розуміння і одного разу дівчинка на ім’я Сара подарувала йому білу троянду. Г.Х. Андерсен запам’ятав цей випадок на все життя. З тих пір біла троянда для письменника – символ дива. Він писав про чарівну троянду у своїх казках.
• Йому дуже не подобалося, що його постійно називали письменником дитячих казок. Він говорив, що складає свої твори для всіх. З цієї причини він велів, щоб на пам’ятнику в його честь, на якому спочатку знаменитого письменника повинна була оточувати весела дітвора, не було дітей. Зараз в місті Копенгагені поставлений пам’ятник письменнику, який сидить у кріслі один з розкритою книгою.
• Г.Х.Андерсен був високого зросту і худим. Він не був дуже гарний, але у нього була найдобріша посмішка, яка робила його привабливим і чарівним.
• У Г.Х. Андерсена було безліч фобій.
• Однією з фобій письменника була боязнь померти в пожежі, тому він завжди носив з собою мотузку, щоб зуміти врятуватися через вікно в разі пожежі.
• Казкар жахливо боявся собак, навіть маленька собака викликала у нього панічний страх.
• Він був великим шанувальником творчості Олександра Пушкіна. Друзі Ганса Християна Андерсена знали про це. Вони подарували йому «Елегію», яку Олександр Пушкін підписав спеціально для Ганса Християна Андерсена. Г.Х.Андерсен берег книгу до кінця своїх днів.
• Перший твір Г.Х. Андерсена «Сальна свічка», написане ним ще в школі, було знайдено лише в 2012 році датським істориком.
• Г.Х.Андерсен писав казки, звичайно, переважно їх читали діти, але знаменитий автор не боявся травмувати дитячу психіку. Саме тому багато його казки не закінчувалися щасливо, а часом і трагічно.
• Сім’я письменника завжди була бідною. Його батьки були башмачник і праля. Але, незважаючи на це Андерсен став знаменитим письменником, а до кінця життя він розбагатів.
• У нього було багато захворювань. Він часто хворів.
• Письменник боявся подряпин і інших пошкоджень свого тіла.
• Він ніколи не турбувався про свій зовнішній вигляд. Він часто гуляв по місту в поношеного капелюсі і потертому пальто.
• Письменник ніколи не купував непотрібних і даремних речей.
• Улюблений твір Г. Х. Андерсена, написаний ним самим, – «Русалонька».
• Г. Х.Андерсена написав автобіографічний твір – «Казка мого життя».
• У своїй казці «Два брата» Г.Х.Андерсен описав знаменитих братів Ханса Крістіана і Андерса Ерстед.
• У Данії є легенда про те, що Г. Х.Андерсена походив із царського роду. Сам Г. Х. Андерсен вважав себе сином датського монарха. Легенда сформувалася на основі автобіографічних записів Ганса, в яких він описував, як грав з принцом, який пізніше став королем Фредеріком Третім. Їх дружба все життя, до смерті Фредеріка. До гробу короля Г. Х. Андерсен був пропущений разом з вузьким колом королівської сім’ї. Ця легенда досі не підтверджена, але і не спростована. Однак данські вчені та історики хочуть провести експертизу, що підтвердити або спростувати королівське походження Андерсена.
• Знаменитий казкар все життя відчував зубні болі. Він був дуже забобонним і думав, що від числа зубів залежить його письменницький талант.
• Він все життя провів на самоті. Його батьки померли, коли він був зовсім дитиною. У нього не було ні дружини, ні дітей. Він ніколи не любив, у Андерсена не було коханої жінки.
• Не дивлячись на популярність, його книги піддавалися жорсткій цензурі. При перекладі творів видаляли будь-які згадки про церкви і релігії. Таким чином, сенс творів часто спотворюється, а самі книг скорочувалися в обсязі.
• Через суворої цензури дуже постраждала казка «Снігова королева». У важких ситуація, хвилини небезпеки Герда молилася, чого не було в російській перекладі. Через це казка втрачала частину сенсу.
• Він написав кілька казок про великого вченого Ісаака Ньютона.
• Він любив подорожувати, йому вдалося об’їздити майже всю Європу.
• Письменник зустрічався з Чарльзом Діккенсом в Лондоні.
• Г. Х. Андерсен був шанувальником творчості німецького поета Гейне.
• У 1980 році в місті Сосновий Бор був побудований розважальний комплекс для дітей Андерсенград. Дитячий місто створене в середньовічному стилі з різними елементами, пов’язаними з казками Г. Х. Андерсена. Тут встановлені пам’ятники Русалоньку і олов’яних солдатиків.
• Г.Х. Андерсен писав свої казки дуже швидко. Найтриваліший термін написання твору – дві доби.
• Казка Г.Х.Андерсена «Нове вбрання короля» була опублікована у першому радянському букварі, який склав Лев Миколайович Толстой. Однак і цей твір піддався суворій цензурі.
• На честь знаменитого письменника була заснована премія імені Г.Х. Андерсена. Її щорічно вручають талановитим дитячим письменникам в день народження письменника – 2 квітня.
• Щорічно 2 квітня у всьому світі відзначають Міжнародний день дитячої книги.
• Великий письменник помер на самоті у віці 70 років.

Черкаська центральна міська бібліотека для дітей представляє книжковий калейдоскоп «Цікаве читання з малюнками»

Усім відомо, що читання – одне з найцікавіших занять. Проте іноді діти втрачають інтерес до книги, ще не встигнувши як слід навчитися читати.
Звісно, формування навичок швидкого й вільного читання вимагає тривалої наполегливої праці. Та є способи зробити цей процес веселим і цікавим.
Використаний у текстах даної серії принцип «слово – малюнок» захоплює малюків і перетворює працю на гру. В такій грі літери жвавіше складаються в склади, а склади — у слова.
Крім того, дитина має можливість засвоювати граматичні форми рідної мови. Адже кожне замінене малюнком слово треба поставити у потрібному відмінку та числі, врахувавши категорію роду. Відтак навіть наймолодші, ще не знаючи й літер, можуть «читати» разом з дорослими або старшими дітьми. Така забава пробуджує бажання швидше навчитися читати по-справжньому.
Плекаймо це бажання – адже саме з нього проростає любов до книжки, яку несуть через усе життя.

Черкаська центральна міська бібліотека для дітей представляє літературне знайомство «Письменники рідного краю»

Книги черкаських письменників у списку кращої української літератури для дорослих.
Ніна Фіалко. Холодний вітер перемін
У звичайній сім’ї три сестри торують шлях у майбутнє. Вибір старшої зупинився на мальовничому Тернополі, де швидкими темпами будували бавовняний комбінат і заманювали дівчат перспективою не тільки гідної праці, а й наданням безкоштовного житла. Після закінчення училища молодші сестри успішно влилися в новий колектив і про краще життя не мріяли. Старша обрала іншу спеціальність і вважала, що людина створена для щастя і не повинна всю себе віддавати роботі. Йдучи за покликом серця, допустила непоправну помилку, яка стала чорною міткою в долі…
Холодний вітер перемін, що, як заморозки, вразили усе живе, приніс українцям розрив економічних зв’язків і занепад багатьох підприємств-гігантів. Жертвами недолугої державної політики стали тисячі людей, які залишилися без житла і роботи… Роман насичений багатьма подіями, які старше покоління пережило, а молоде має про них знати. Героїні кохають, народжують дітей, розлучаються, шукають і знаходять сенс буття.
Твір динамічний і захоплюючий. Для широкого кола читачів.
«Ще здаля побачив на грядках біля батьківської хати згорблену жінку. Біленька хустина, зав’язана на підборідді, закривала обличчя не тільки від сонця, а й від людей. Не встиг відчинити похилену хвіртку, як із-за причілка хати вигулькнула дівчина з мішком на плечах. Побачивши вій¬ськову людину, вона поклала ношу і зникла за хатою. «Не¬вже я такий страшний, що мене жінки жахаються», — по¬думав Яків, посміхаючись. Дівчина, мабуть, крикнула жінці, бо та враз розігнулась і спрямувала погляд на подвір’я. Потім повільно опусти¬лася на землю. Син щодуху кинувся до матері, боявся, щоб нічого лихого не сталося. Вони одночасно схилилися над непритомною, він і сусідка Василина, яка допомагала ста¬ренькій знести вирощені буряки з городу до льоху. Мудреці кажуть, що кожному Бог посилає тих людей, які їм потрібні саме на якомусь вирішальному етапі життя. Так здалось і Якову, коли вперше побачив Василину. У нього не було часу на тривале залицяння, але молодша на п’ят¬надцять літ сільська красуня відразу впала йому в око і до вечора він уже знав, що без неї звідси не поїде…»

Черкаська центральна міська бібліотека для дітей представляє літературну годину «Воскреслі імена».

130 років від дня народження Антіна Чекмановського [справж. – Антон Нивинський (1890–1945)], українського письменника, журналіста, громадського діяча.
Народився Антін Нивинський (літературний псевдонім Антін Чекмановський) 3 серпня 1890 р. у селі Тинному, біля Рівного (нині околиця Рівного). Батько - урядовець, мати – із роду священиків Чекмановських. Навчався у Рівненській гімназії.
Під час Першої світової війни побував на фронті. На початку 1917 року повертається до Рівного і поринає в національно-політичну діяльність.
Ось як згадувала про свого чоловіка письменниця Галина Журба у передмові до другого видання повісті А.Чекмановського «Віки пливуть над Києвом» (Нью-Йорк: Наша Батьківщина. – 1964 р.) : «...Один з найактивніших організаторів національно-культурного й політичного життя Рівенщини, рівенської «Просвіти»; довголітній член управи й секретар тієї останньої. Як громадський робітник, скромний і працьовитий, далекий від роблення будь-якої кар’єри на громадській ниві, проробляє довгі роки, поруч з іншими, цю «чорну», невидну роботу, яка згодом лягла в основу національно-політичного відродження Волині.
З упадком української державности та приходом польської окупаційної влади на західню Волинь, Антін Нивинський стає в ряди безкомпромісових борців проти тієї влади і з цих позицій не сходить до самого кінця польської окупації українських земель. Підпорядкувавши цілком своє особисте життя тій політичній бо¬ротьбі, живе весь час у тяжких матеріяльних злиднях, мешкаючи в Рівному та Здолбунові (1920—1933 рр.). Як журналіст, працює по¬стійно у місцевих волинських часописах: «Громада» в Луцьку, яку сам редагує (1923 р.), потім як співпрацівник «Української Громади», яку видає пок. сен. Черкавський; також у «Громадськім Голосі» та гумористичному „Зизі" (Львів).
Літературну діяльність розпочинає дуже молодим, друкуючи свої перші оповідання в «Українській Трибуні» (Варшава, 1920 р.). В альманасі «Метуса» 1922 р. оповідання: «Соняшні сльози», «3ейда Пук», «Пані Ія та Кардинал», «Рибалка Круть» та багато інших. В «Новій Україні» (Прага, 1925 р.) но¬велу «Легенда про безодню» та у варшавському альманахові-квартальнику «Ми» (1933) оповідання «Поліщуцька мати», — всі три гарні довгі оповідання з циклю «Поліські оповідання». У львівському літературно-мистецькому журналі «Назустріч» (1936) — новелу «Самсон і Даліла».
З недрукованих речей Чекмановського, які пропали будь у Львові з приходом большевиків 1939 року, будь у варшавській пожежі 1944 року, були: «Збірка поліських оповідань», з яких друковані були вищезгадані три, «Рибалки», «Охрим Сірин», істо¬рична повість «Полум’яний їздець» та «Здобувачі», написані між 1933—1939 роками. Усі загинули в рукописах.
Антін Нивинський (Чекмановський) помер 3 грудня 1945 року в Скаржиську, в Польщі, під большевицькою окупацією, в самоті й забутті, переживши перед тим ціле пекло варшавського повстання (1 серпня — 16 вересня 1944 року), на хворобу серця, яку зав¬дячує важким умовам польської окупації Волині та громадській праці в цих умовах, матеріяльним злидням, неоднократному пере¬сиджуванню у в’язниці, тощо.
З усього письменницького дорібку Антона Чекмановського за¬лишилася одинока, мабуть, повість «ВІКИ ПЛИВУТЬ НАД КИЄВОМ», видана вперше у Львові, 1938 р. (видавництво «Батьків¬щина»), якої єдиний примірник зберігся у д-ра Івана Дурбака, дякуючи якому, маю можливість перевидати її тепер та поручити ласкавій увазі читачів» .
Навесні 1925 року Антін Нивинський з дружиною Галиною Журбою переїздять з Рівного до Здолбунова. Саме у Здолбунові вони відновили діяльність «Просвіти» і співпрацювали з місцевою книгарнею «Відбудова». Тоді вони розповсюджували українські часописи, книги, створювали бібліотеки, читальні.
Перший арешт стався в жовтні 1923, другий – у квітні 1925, третій – у лютому 1927, четвертий – у березні 1928 років. Звинувачувався в антидержавній діяльності: спочатку – в «комуністичній» (доказом були деякі «червоні» видання, виявлені при обшуку), потім - в українській націоналістичній. У протоколах допитів та інших документах слідства зафіксовано багато фактів, які конкретизують життєпис А.Нивинського, надрукований Галиною Журбою. На слідстві 1925 року, де йому інкримінували «поширення комуністичної літератури», один із свідків переконав прокуратуру, що А.Нивинський – «український націоналіст,хоч мав деякі книжки комуністичного змісту». Сам звинувачений зізнався: «До комуністичної партії не належу, комуністичної літератури не розповсюджував, ніяких політичних зібрань не організовував, належу до Української соціалістично-радикальної партії і як голова «Просвіти» в Здолбунівському районі працював на культурно-освітній ниві». Галина Журба, яка теж «проходила» в цій кримінальній справі, свідчила: «Політикою не займаюсь. У 1924 році як письменниця одержала від Нивинського, який був тоді редактором газети «Громада» в Луцьку, один номер радянського журналу «Червоний шлях» та один екземпляр американського комуністичного часопису з метою написання «Літературної хроніки» для «Громади».
Вперше в Україні у серії «Бібліотечка Літературного музею Уласа Самчука в Рівному» вийшли окремими книгами повісті Галини Журби «Зорі світ заповідають...» (2011 р.) та Антона Нивинського «Віки пливуть над Києвом» (2012 р.) Читачі мають змогу відкрити для себе талановитих письменників, які чудово володіють українським словом, яскраво зображають життєві реалії і ненав’язливо їх осмислюють.

Черкаська центральна міська бібліотека для дітей представляє калейдоскоп цікавих повідомлень «Світ цікавих фактів»

Цікаво знати, що 3 серпня Всесвітній день кавуна!
Цей великий фрукт родом з Південної Африки звісно заслуговує на свій великий день. Отже, давайте віддамо кавуну належні йому почесті в цей День кавуна. Солодкий і смачний кавун - одне з найулюбленіших літніх ласощів. І зрозуміло чому. Хоча він і складається на 90% з води, ця вода має дуже приємний смак. І багато-багато корисних властивостей. Посудіть самі: в кавуні багато вітаміну С та інших вітамінів і мінералів, таких як калій, мідь, вітамін B5 і вітамін А. Крім того, він є відмінним джерелом амінокислоти цитрулін, яка знаходиться в основному в білій м'якоті під шкіркою. Ця амінокислота перетворюється в нашому тілі в аргінін, який допомагає знизити кров'яний тиск, розширюючи і розслабляючи кровоносні судини. Аргінін також важливий для багатьох органів, таких як легені, нирки, печінка, імунна і репродуктивна системи, і сприяє загоєнню ран.
Кавун також є найвідомішим свіжим джерелом лікопіну, потужного антиоксиданту, відповідального за його червоний колір. Фактично, свіжий кавун - краще джерело лікопіну, ніж помідори.
Той факт, що кавун на 91 відсоток складається з води, робить його відмінним засобом для підтримки хорошої гідратації. Дуже корисна якість у літню спеку. Загалом кавун - виключно корисний фрукт, який є для більшості людей ідеальним доповненням до здорового харчування. Тож їжте більше кавунів і не хворійте!

Черкаська центральна міська бібліотека для дітей представляє «Зірки книжкового всесвіту». Невідома Леся Українка

 Маленькою Лариса була яскравим прикладом дитини-індиго. В 4 роки вона самостійно читала, в 5 - освоїла фортепіано, в 7 - почала писати вірші, в 12 - її друкували в іноземних ЗМІ. Незважаючи на успіхи дитини, батьки сприймали її як малорозвинену, тому не віддавали до школи (було соромно перед людьми).
В 9 років усі звичайні діти борються з лінню та шкільними уроками, а майбутній літературний геній боролася з туберкульозом. Після першої операції, коли дівчинці видалили вражені хворобою кісточки, її обидві руки та одну ногу зафіксували у гіпс. Вільною залишалася лише одна нога, пальцями ступні якої вона навчилася грати на фортепіано. Її особистий рояль зараз знаходиться у музеї, що відкритий в селі Колодяжне.
Лариса Косач у підлітковому віці зрозуміла, що усі важливі європейські літературні шедеври варто читати в оригіналі. Тому вона спрагло почала вивчати мови. До 20 років дівчина вільно писала і говорила російською, польською, англійською, латинською, грецькою та давньогрецькою, французькою, німецькою, італійською та недовчила в останні роки життя іспанську мову. В 12-літньому віці вона переклала на українську “Вечори на хуторі біля Диканьки” Гоголя, що до неї не зробив жоден з професійних критиків. Перекладала Леся твори Гейне, Гюго, Гомера без словників.
Леся Українка спромоглася підкорити гору Ай-Петрі, де вперше побачила квітку едельвейс. У 19 років вона написала підручник для школярів “Стародавня історія східних народів”, за яким вчилися її молодші брати і сестри, а також діти друзів сім’ї.
Перші стосунки з представником протилежної статі в Лесі Українки відбулися, коли їй було 15 років (у 13 вона взяла псевдонім). Із Максимом Славинським, який вже був повнолітнім, вони разом перекладали Гейне. Проте пізніше Максима заарештують закордоном і замучать до смерті у в’язниці чекісти.
У 26 вона познайомилася з другом по хворобливому нещастю - Сергієм Мержинським, який давно боровся із затяжними сухотами. Її болі в кістках і нирках та його тяжкий стан поєднали молодих людей у спільному горі: Леся попри свої потреби доглядала хворого. Сергій помер у дівчини на руках, після чого вона до самої смерті не знімала траурної одежі, не дивлячись на офіційне подальше заміжжя. Незважаючи на те, що Леся була поруч його смертельного ложа, Мержинський не кохав її. У свій останній день при пам’яті він попросив Лесю записати прощальний лист до іншої жінки, що насправді була в його серці усе життя.
Офіційний чоловік Климент Квітка був бідний як церковна миша, що стурбувало династію Косачів. Проте насторожило також і те, що новий наречений теж хворий на туберкульоз. Новий союз двох пацієнтів вочевидь нагадував жінці своєю обстановкою минулі стосунки. Будучи впертою і гордою, Леся відмовилась від фінансової допомоги батьків, що було досить нерозумно в її стані, та переїхала до чоловіка. Климент був молодший від Лесі на 9 років. Парубок поступово почав продавати усе, що нажив: від меблів до книжок, аби оплатити лікування дружини. Після смерті поетеси Климент прожив ще 40 років, проте і вони не були прикрашені високими статками.
Грузія. Любов Лесі Українки до цієї країни також палка та примітна. У батьків поетеси знімав кімнату у Києві грузинський студент Нестор Гамбарашвілі. Леся закохалася у амбітного Нестора, незважаючи на те, що мала вже поруч Сергія Мержинського. Гамбарашвілі відмовив дівчині і одружився на іншій, що суттєво підкосило стан Лесі. Вона довго ще писала листи чоловікові, проте він на них не відповідав.
На честь Лесі Українки названо астероїд № 2616.
У Луцьку існує Східноєвпропейський національний університет ім. Лесі Українки, який взяв за основу вивчення та пропаганду творчого доробку.

Черкаська центральна міська бібліотека для дітей представляє калейдоскоп цікавих повідомлень «Світ цікавих фактів»

Цікаво знати, що 2 Серпня у британському видавництві «Макміллан» вийшло перше видання книги Льюїса Керролла «Пригоди Аліси в Країні Чудес»
Малятко Аліса Лідделл стала прототипом героїні Льюіса Керролла.
Одного разу на човновій прогулянці 10-річна Аліса Лідделл попросила свого вчителя математики Чарльза Доджсона скласти чудову історію для неї і її сестер Едіт і Лорін. Доджсон, якому і раніше доводилося розповідати дітям декана Лідделла казки, охоче погодився.

На цей раз він повідав сестрам про пригоди маленької дівчинки в Підземній Країні, куди вона потрапила, провалившись в нору Білого Кролика. Головна героїня дуже нагадувала саму Алісу, а деякі другорядні персонажі — її сестер Лорін та Едіт. Історія так сподобалася Алісі Лідделл, що вона попросила вчителя записати її.

Доджсон обіцяв, але все одно нагадувати довелося кілька разів. Нарешті він виконав прохання Аліси і подарував їй рукопис, яка називалася «Пригоди Аліси під землею». Пізніше автор вирішив переписати книгу. Навесні 1863 року він відправив її на рецензію своєму другові Джорджу Макдональд. Нову версію книги Доджсон подарував своїй улюблениці на Різдво 1863 року.

2 серпня 1865 року його книга, опублікована під псевдонімом Льюїс Керролл, вийшла в британському видавництві «Макміллан». Перше видання «Аліси» проілюстрував художник Джон Тенніел, чиї ілюстрації сьогодні вважаються класичними.

Друга книга — «Аліса в Задзеркаллі» — з'явилася шістьма роками пізніше, у 1871 році. Обидві казки, яким вже більше 100 років, популярні і понині, а рукописний примірник, який Доджсон подарував колись Алісі Лідделл, зберігається в Британській Бібліотеці.