Це – геній, поставлений в умови, що унеможливлювали самореалізацію: вона не мала паспорта, була фактично «прикріплена» до свого колгоспу, до того ж, вона була жінкою – у неї не було шансів. І ось ця жінка з її неймовірною, просто скаженою гордістю і впертістю, одна проти системи, проти спільноти і проти родини, з якою теж треба було воювати за право бути собою.

Оксана Забужко

Катерина Білокур – самородок та чистий геній. Не маючи освіти ані художньої, ані навіть шкільної, вона усьому навчилася сама, почавши робити це вугіллям на полотні. Намагалася вступити до Миргородського технікуму, пішла туди пішки, але через відсутність документів їй відмовили. Те саме повторилося і у Києві.

Художниця у відчаї намагалася втопитися у 1934 році. Цей епізод ще відгукнеться їй хворими ногами, які вона тоді застудила. Її таланту не давали дороги.

У 1940 році почула по радіо пісню «Чи я в лузі не калина була» у виконанні Оксани Петрусенко і звернулася до співачки з листом, заадресувавши його: «Київ, академічний театр, Оксані Петрусенко». До листа додала малюнок калини на шматкові полотна. Малюнок вразив Петрусенко. Порадившись із друзями — Василем Касіяном і Павлом Тичиною — вона звернулася до Центру народної творчості, після чого до обласного центру надійшло розпорядження знайти Катерину Білокур і поцікавитися її роботами.

Того ж року, з персональної виставки художниці-самоучки з Богданівки, почалася всесвітня слава мисткині.

Її біографія дивовижна, поцікавтеся нею, тицьнувши на ім’я художниці нижче.

Катерина Білокур, «Колгоспне поле» 1949

1954 року три картини Білокур – «Цар-Колос», «Берізка» та «Колгоспне поле» були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці у Парижі.

Там їх побачив Пабло Пікассо і сказав захоплено: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ».