неділю, 31 травня 2020 р.

"Творча майстерня" Центральної дитячої бібліотеки для дітей пропонує ознайомитися з роботами бібліотекаря молодшого відділу на тему "Лялька-мотанка - оберіг" Мотанка - не просто декоративна прикраса, саморобка або іграшка. Це оберіг, який окрім захисних функцій дуже часто використовувався в різних ритуалах. Залежно від мети створення магічною падлюка, коректувався і процес її виготовлення і складові. Якщо людина хотіла позбутися від будь-якої хвороби або нещастя, то словами цю напасть вплітали в ляльку, а на завершення саморобку спалювали. Вважається, що таким чином людина позбавляє себе від неприємності. Згідно з народними повір'ями, такі обереги мають величезну силу і захищають людину від: злих сил; неприємностей; лихого ока; хвороб; нещастя і так далі. Назва ляльки-мотанки походить від її способу виготовлення (від укр. мотати). Цікаво, що для створення такої ляльки ;не можна було використовувати ножиці, голки та інші колючо-ріжучі предмети. Тканину рвали руками на маленькі клаптики, а потім змотували їх нитками. Лялька-мотанка не має обличчя. Замість нього зображено хрест – знак сонця, або ж просто залишено біле полотно. Згідно віруванням, лялька з певними вираженими рисами обличчя може прив'язувати до себе душу того, хто нею грається, що може спричинити небажані наслідки. Українськa мотанка - це ошатно вдягнена та оригінально прикрашена лялька. Здавна у кожній українській родині така лялька виконувала роль оберега, була символом жіночності та мудрості. За повір'ям, саме вона берегла сімейний затишок, добробут та захищала від злих сил. Вважають, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі ще немає. Тому на заміжжя дівчини разом із рушниками і сорочками у скриню до приданого клали ляльки. До ретельно зробленої лялечки обов'язково додавали ляльку-нареченого. Після одруження цими ляльками гралися та вірили, що так швидше з'являться діти. Окрім цього, лялька-чарівниця могла навіть керувати погодою та лікувати від хвороб. Наприклад, щоб прикликати дощ, жінки нашвидкуруч робили мотанку та вкладали в неї своє бажання. Матері замотували у ляльку цілющі трави та давали гратися нею дітям, а згодом спалювали мотанку, а разом із нею і дитячі недуги. Також існувало повір'я, що якщо діти дуже часто і довго бавляться лялькою-мотанкою, то сім'я скоро чекатиме поповнення. Мотанка- лялька, яка мала берегти, забавити та навіть нагодувати маля. Матері, залишаючи своїх діток, замотували в лялечку фрукти, кашу або шматочок хліба і підвішували її над колискою. Так, це була і забавка, і їжа для дитини. Під час створення такої української іграшки важлива кожна дрібниця. Майстриня передавала ляльці свій настрій, думки та енергію. Важливо, що ляльку-оберіг створювали відразу цілком, тобто майстрині не дозволялося відволікатися та переривати творчий процес. Здавна вважали, що мотанка могла приносити лише добро. Українська лялька-мотанка повинна мати обов'язкові елементи одягу, у яких є певне значення. Спідниця символізує землю, сорочка - позначає три часи: минулий, теперішній та майбутній; обов'язковими атрибутами є вишиванка та намисто, які уособлюють достаток. Головний убір - очіпок, стрічка чи хустка - символізує зв'язок із небом.


Про українські вишиванки, рушники, килими й писанки знають усюди. Не менш цікавими є й ляльки. Стародавні іграшки переважно виготовляли з природних матеріалів: дерева, трави, каміння, а також тканини. А найдревніший мовчазний символ ляльки-мотанки тисячоліттями супроводжував наших предків і передавався із покоління у покоління від матері до доньки. Назва «лялька-мотанка» походить від слова «мотати», тобто виготовляти з тканини вузликову ляльку, не використовуючи голку та ножиці. Мотанка — символ добробуту, добра й надії. Виконувала функцію оберегу людської долі, а долю не можна колоти й різати. Для виготовлення мотанки використовували старий одяг членів родини. Створювали таку ляльку лише з щирими почуттями, тому вважали, що вона має потужну енергетику й оберігає оселю й кожного її мешканця. Мотанки відрізняються від звичайних ляльок «пустим» обличчям. Наші предки вірили, що саме через обличчя до ляльки можна прив’язати душу людини або зурочити когось недобрим оком. На деяких мотанках замість обличчя викладали різнокольоровими нитками хрест — символ Сонця. Горизонтальні лінії означали жіноче начало, а вертикальні — чоловіче. Групи ляльок-мотанок Мотанки можна поділити на три групи: обрядові, оберегові та гральні. Обрядову ляльку виготовляли до певних свят і називали відповідно: Коляда, Весільна, Масляна, Вербниця, Веснянка, Пасхальна, Купавка тощо. Оберегові мотанки створювали для певної функції: на вагітність і здоров’я, на добробут і багатство, на злагоду, успіх і щастя. У середину таких ляльок закладали цілющі трави, а іноді монети. Ігрові ляльки для дітей були не тільки забавками, а й допомагали розвивати дрібну моторику, а також формували у дівчат навички майбутнього материнства. Види мотанок Лялька-мотанка, яку використовували в аграрному обряді, щоб викликати дощ або для доброго майбутнього врожаю. Очисна лялька — щоб позбутися в оселі поганої енергетики. Десятиручка завжди допомагала господині в домашніх справах. Щоб енергетика у хаті була сприятливою, у будинку розміщували Кубишку-травницю. Щоб вдало вийти заміж, у вікні виставляли ляльку Капустку. Найулюбленішим жіночим оберегом була Княгиня, що допомагала у родинних справах. На весілля дарували Неразлучників, щоб вони оберігали єдність і вірність у сімейному житті молодят. Найкрасивішою святковою лялькою була Наречена. Мала вигляд молодої дівчини з довгою косою — символом довгого подружнього життя. Мотанку Родючість дарували з побажанням народження великої кількості дітей у родині. Берегиню асоціювали з образом Матері — символом турботи, любові й збільшення достатку. Тому її завжди зображували з покритою головою, великими грудьми та хрестом на обличчі. Щоб вберегти немовля від хвороб, у колиску мати клала найпершу мотанку — Пеленашку. А якщо в ляльку загортали м’якуш хліба, то вона виконувала роль соски. Щоб уберегти малечу від недуги, з цілющих трав робили 12 маленьких мотанок і давали гратися дитині. Кожна лялька вбирала в себе хворобу. Після того, як мотанка виконала свою оберегову функцію, її спалювали. Подорожниця гарантувала господарю щасливе повернення додому, допомагала в дорозі завжди бути в теплі і ситим. Свої найпотаємніші бажання жінки довіряли ляльці-подружці Желанніці. Таку мотанку носили при собі в кишені разом із дзеркальцем і зверталися до неї за допомогою у здійсненні бажань. Значення кольорів Важливу роль у виготовленні ляльки-мотанки відігравали й кольори: червоний — захист від хвороб і злих духів; жовтий — уособлення життєдайної сили Сонця; зелений — символ відродження, здоров’я, молодості й Матінки-Природи; синій і блакитний — безперервний рух цілющої води; коричневий асоціювали з Матір’ю-Землею та родючістю; білий — божественні небеса, чистота і гармонія. Основні традиції виготовлення Мотанки робили жінки, використовуючи місячний календар. На повний Місяць ляльку мотали з метою захисту; на спадний — від хвороб і невдач; у фазі росту — для досягнення гарного результату в будь-яких справах. Заборонялося мотати в п’ятницю та неділю, адже ці дні належать богині жіночої працелюбності й рукоділля Макоші. Виготовляли ляльку за один день.Використовували натуральні тканини й нитки. Процес намотування здійснювали тільки за годинниковою стрілкою, обов’язково супроводжуючи роботу позитивними думками. Під час виготовлення ляльки варто обдумати її функціональне призначення і зважити на значення кольорів.










«Бібліотечне літо на 12 балів» Зробити відпочинок користувачів - дітей активним, пізнавальним, пам'ятним, наповнений яскравими враженнями і гарним настроєм ставить за мету Черкаська центральна міська бібліотека для дітей. Для юних книголюбів декілька років поспіль в бібліотеці працює програма літніх читань " У книги не має канікул", до якої входять не тільки знайомства з новими книгами, а й інтелектуальні розваги, літературні ігри, віртуальні екзотури, творчі майстер - класи. Наша бібліотека з нетерпінням чекає зустрічі з нашими читачами.








Розпочалася пора літніх канікул , яка надала чудову можливість для залучення дітей до читання, створення простору для творчості і приємного спілкування з книгою. Програма " У книг немає канікул" у самому розпалі. Працівники Черкаської центральної міської бібліотеки для дітей підготували низку заходів з урахуванням вікових особливостей користувачів: - Турнір чомусиків «Що? Де? Коли?» - Інтелект перегони «Школа мудрої сови» - Розважально – пізнавальна гра «Веселимось, граємо, літечко вітаємо» - Літературний салон «Наша книжечка цікава – вірна подружка дітей» - Конкурс загадок «Відгадаю загадку, та й посію на грядку» - Квітковий день у бібліотеці «Чарівний світ різнокольорових пелюсток» - Фестиваль героїв українських казок «Гостини казкової родини» - Відеосалон «Від книги до екрану» - Прес – година «Журнали нам світ відкривають безмежний» - Гра – конкурс «Скільки сонця, скільки світла нам дарує красне літо» - Крапля позитиву «Заспіваймо пісню веселеньку» - Турнір ласунів «Шоколадний настрій» - Бібліотечний бульвар у парку «На дзвінкому лузі книги ми читаємо» - Казковий сундучок «Королівство цікавої книги»


суботу, 30 травня 2020 р.

Молодший відділ Центральної міської бібліотеки для дітей пропонує книги, які варто читати дітям на ніч. Вечірнє читання є одним з найважливіших моментів у спілкуванні батьків та дітей, адже воно дарує можливість ненадовго перенестися у чарівний світ чудес та дозволяє змалечку прищепити дитині смак до літератури. І нижче представлена ​​добірка книг, які неодмінно треба прочитати своїм дітям на ніч. 1. «Вельветовий Кролик, або Як оживають іграшки», Марджері Вільямс. 2. «Капосна книжка Малого Вовчика», Іан Вайброу. 3.«Молочний зуб дракона Тишка», Алла Потапова та інші.




Для наймолодших наших читачів пропонуємо дивовижні дитячі книги про сімейство кроленят. Кожна сторінка містить яскраві, деталізовані ілюстрації та текст. Історії кроленяток, з якими трапляються кумедні ситуації, вони постійно вигадують щось нове, але здатні на сміливі вчинки заради своєї родини і люблять одне одного. Кожна історія не просто цікава, а й чогось навчає. Ця книга створена для дітей 3-6 років, та вона приваблює не лише малечу, а й діток різного віку та навіть дорослих. Це дитяче видання стане чудовим подарунком для малечі.









Літо з книгою Щороку на початку літа ми відмічаємо свято маленьких громадян нашої країни - Міжнародний день захисту дітей. Водночас це й свято тих, хто завжди поруч з дітьми, хто піклується про них і допомагає твердо стати на ноги. Бібліотекарі Черкаської центральної міської бібліотеки для дітей не зважаючи на карантин, ретельно підготувались до бібліотечного літа. - Онлайн - книжкова виставка «Завітало до нас літо дощиком умите» - Віртуальна виставка «Цікавинки для дитинки» - Виставка-експозиція «Захист дитинства у цілому світі - це місія честі,любові, добра».





Літо з книгою Черкаська центральна міська бібліотека для дітей пропонує онлайн виставку - знайомство Всеволод Зіновійович Нестайко – найпопулярніший український письменник, класик сучасної української дитячої літератури, на книгах якого виросло кілька поколінь читачів. Його твори, повні щирості і мудрості, можна відкривати для себе на будь-якому етапі життя. В них розповідається про найважливіше, що вважається головним в усі часи – дружбу, кохання, справедливість і добро. За 55 років літературної діяльності письменник видав близько сорока книг, розповідей, казок, повістей і п’єс. Цікаві факти з життя Всеволода Зіновійовича. За сімейною легендою, мама народила Всеволода в перерві між читанням Ремарка. Вона розповідала: «Акушер, старий єврей, сказав: «Мадам! У вас, здається, народився письменник!». У 1933 р. його батька репресували органи НКВС. Рятуючись від голодомору, мама з сином переїхала до Києва. У столиці разом з матір’ю майбутній письменник пережив фашистську окупацію. Рідною мовою в сім’ї була російська. Однак мати віддала Всеволода вчитися в українську школу, «щоб знав мову свого батька». Юний Всеволод зразковою поведінкою не відрізнявся – так само, як і герої його майбутніх повістей. Книгами Нестайко захоплювався ще з перших класів. Перше оповідання Нестайко написав в 8-річному віці. У ньому йшлося про відважного мисливця, який полював на бенгальського тигра в Африці. Першу казку письменника «В Країні Сонячних Зайчиків» видали у 1959 р. Книга відразу ж стала дуже популярною і була переведена на кілька мов світу. Загальний тираж книжок Нестайка сягнув позначки 3 млн примірників; Книга «Тореадори з Васюківки» видавалася 32 рази, в тому числі за кордоном; Дід і прадід письменника були священниками; «Дивовижні пригоди в лісовій школі» Всеволод Нестайко писав 20 років Сюжети для своїх творів Всеволод Нестайко брав зі свого дитинства. «Рижий їжачок» — так дражнили в дитинстві самого письменника, тому що він був рудим. Це дитяче прізвисько він зберіг у книжці «Чарівні окуляри». У книгах Нестайка є чимало автобіографічного, зокрема, в «Тореадорах». За книгами Всеволода Нестайка знімалися фільми, що завоювали міжнародні нагороди. За книгою «Тореадори з Васюківки» зняли фільм, але його не побачиш на телеекрані. Всеволод Нестайко написав оповідання у 1963 році, а у 1965 режисер Корнелій Зелікін екранізував його на Харківській кіностудії. Фільм «Тореадори з Васюківки» у 1968 році отримав Гран-прі на Мюнхенському міжнародному фестивалі телефільмів для дітей та юнацтва. А в 1969 році цей же телефільм здобув головну премію на такому ж фестивалі у місті Олександрія в Австралії. Проте нагороди не допомогли телефільму. Його заборонила радянська влада і зняла з показу — «за викривлений показ радянської піонерії», розповідав Нестайко. Письменник – лауреат численних літературних премій.



пʼятницю, 29 травня 2020 р.

Черкаська центральна міська бібліотека для дітей представляє віртуальний пізнавальний калейдоскоп «Всезнайка" Бібліотекарі підготували віртуально - довідкову розповідь Чом, чом, чом, земле моя, Так люба ти мені, Так люба ти мені? Чом, чом, чом, земле моя, Чарує так мене Краса твоя? (Віра Лебедова) Костянтина Іванівна Малицька (*30 травня 1872, Кропивник, Калуського району Івано-Франківської області — †17 березня 1947, Львів) — українська письменниця, педагог, діячка культурно-освітніх товариств у Галичині. Здобувши кваліфікацію педагога, вона все життя провела, вчителюючи та в громадських починах, в галицьких та буковинських селах і містечках. Працювала під літературними псевдонімами: Віра Лебедова, Чайка Дністрова. Найбільше прославилась як автор числених творів для дітей та популярних пісень "Чом, чом, чом, земле моя…", "У Січі, у Січі гуртуймось брати". Костянтина Малицька народилася 30 травня 1872 року в селі Кропивник Калуського повіту (теперішнього Калуського району, Івано-Франківської області). Батько майбутньої письменниці був парохом місцевої громади, а й мати, також, походила з родини священників (Гетьманчуків) походила й мати Олена. Навчалася Костянтина у початковій та виділовій школах Станіслава, пізніше поступила до Львівської державної семінарії. Саме там вона починає віршувати. Будучи завсідником катедри Святого Юра у Львові (в якій знаходилася багата бібліотека), вона послуговувалася тамтешнім книжковим фондом і там вона вперше спробувала себе на літературному поприщі — Костянтина почала віршувати. У 1892 році, вона закінчила свої львівські науки і повертається на Станиславівщину, оселившись в Галичі, Костянтина працює вчителькою одинадцять років. Вже там почав яскраво виражатися організаторський та педагогічний талан цієї молодої сподвижниці. Спершу, вона як тільки облаштувалася, як педагог, заходилася навколо заснування-облаштування читальні "Просвіти", потім була активна її участь в церковному хорі. Незабаром, про молоду і енергійну українську учительку заговорили в окрузі, і, як наслідок, її діяльність викликала занепокоєння серед тамтешніх москвофілів та осіб пропольської орієнтації, і завдяки їх "старанню" Чайку Дністровую (такого собі літературного псевдо взяла собі Костянтина у Галичі) в 1903 році переводять до далекого села Бєча. Того ж таки року розпочався Буковинський період життя Малицької — цьому посприяв тодішній інспектор шкіл Буковини О. Попович, який запросив літератора-учительку в село Лужани. Це велике буковинське село знаходилося поряд Чернівців, що дало можливість українському педагогові-сподвижнику познайомилася з редакторами газети "Буковина" Я. Веселовським та журналу "Промінь" І. Герасимовичем. А творча та життєва енергія сподвигнула Костянтину до нових творчих й громадських починів: вона провела велику роботу з організації численних жіночих гуртків по селах округи та стала, в травні 1905 року, натхненником при заснуванні "Жіночої громади". Поголос про педагога-організатора пішов далек за межі округи, а побратими-українці не могли нахвалитися її діями. Тому нічого дивного не було, що 1906 року народна учителька отримала запрошення попрацювати в першій українській приватній дівочій школі ім. Т. Шевченка, заснованій Українським Педагогічним товариством в столиці Галичини — Львові. Повернення до Львова — стає новим імпульсом для цієї жінки — громадського лідера. Окрім учителювання вона поринула в числені українські громадські зачинання та продовжила свої творчі розробки. Починаючи з 1906 року і аж до початку 1-ї Світової війни (1914 рік) вона редагує журнал "Дзвінок", працює в педагогічних товариствах: "Рідна школа", "Крайове товариство охорони дітей і опіки над молоддю" та активно співпрацює з "Просвітою". 1-а Світова війна стала поворотним моментом в долі Костянтини Малицької. Ще будучи зачинателем фонду "На потреби України" в 1912 році спільно з М. Білецькою вона помагала багатьом творчим та суспільним діянням української громади, а з часів війни цей фонд став матеріальною допомогою для Українських Січових Стрільців. Воєнна кампанія, а особливо участь в ній першої суто української військової формації, надихнула Костянтину на чималий пласт патріотичних пісень, які миттєво розійшлися поміж "січовиків". Але короткотермінове захоплення Галичини російськими військами — перервало життєвий запал Малицької. Якимсь чином, вона не встигла виїхати з прифронтової смуги й була захоплена царськими посіпаками, які довго не панькалися з українською учителькою та відомою поетесою-січовичкою — миттєво спровадили її подалі від українських терен. Закинувши палку українку за тисячі верст від України — вони мали намір Сибіром зломити її морально — але не на ту напали. Енергійна будителька народних мав й тут знайшла собі раду — згуртувавши числених українських переселенців навколо їх духовного стрижня — мови. І зорганізувала однодумців на заснування української школи в далекім Сибіру і стала першою вчителькою "Української школи імені І. Котляревського". Небезпечна для російської монархії галичанка була виселена в 1915 році Приангарський край, в село Пінчугу, в тім краї вона зазнайомилась з висланцями з багатьох інших народів, а вже незабаром, після жовтневого перевороту 1917 року, Костянтина Малицька активно включилася в культурне життя свого місця перебування. Найбільше зусиль було покладено на зачинання й утримання української школи ім. Котляревського в та підтримки українців в Красноярському краї, але й творчість свою вона не полишала, хоча все те написане було в щоденник та пройняте тугою за Батьківщиною. А в 1921 році заходами Констянтини Малицької та її українських учнів школа дала в Красноярську перший український Шевченківський концерт, від якого були в захваті всі його учаники. І того ж, 1921 року, доля привернулася до Костянтини й вона отримала змогу повернутися в Галичину. Повернувшись до Львова, Костянтина Малицька одразу включається в громадську діяльність, ніби намагається наверстати впущені роки царського заслання. Вона багато сил і енергії віддає розвитку української школи, і особливо її рідної Дівочої школи імені Тараса Шевченка. Тоді ж вона захоплюється кооперативним рухом, створює крамниці для фінансової допомоги освітянам, працює в психотехнічній секції, яка запровадила в школах тестування, анкетування. У 1934 році, при її безпосередньому сприянні, були підготовлені понад 500 тестів для визначення в учнів ступеня концентрації їх уваги, абстрактного мислення, зорової та вербальної пам’яті, вміння орієнтуватися в просторі. Костянтина Іванівна обстоювала необхідність перебудови шкільництва, її непокоїла проблема відірваності змісту навчання від життя та суттєвої відмінності навчання в міських та сільських громадах.





Черкаська центральна міська бібліотека для дітей представляє віртуальний пізнавальний калейдоскоп «Всезнайка" День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження України – 30 травня Цікаві факти з iсторiї поліграфії. У перекладі зі старогрецької мови «полi» означає «багато», а «графіті» – «пишу», іншими словами під поліграфією малося на увазі написання матеріалів друк в крупних масштабах. Відомі історичні діячі Середньовіччя потребували масового поширення своїх рукописів, виникла потреба створення окремої галузі – поліграфії, яка займалася б розповсюдженням авторських екземплярів з метою освіти жителів. Первинне книгодрукування винайшов в 1440 році німецький ювелір і грамотний винахідник Іоганн Гуттенберг, який зміг зробити букви рухливими. Подібна новина швидко поширилася по всьому світу, багато критиків і сьогодні вважають це справжньою промисловою революцією друку! Що було даним винаходом? Це були букви, вирізані із металу, і під дією спеціального преса Гуттенберг відтискував ними рядки на папері. Винахідник добився різноманітності шести різних шрифтів друку, зокрема і латинський алфавіт. Проте, що цікаво, історія в цей період оповідає про життєдіяльність церковного сторожа Лауренса Костера, який в цьому ж 1440 роцi почав учити своїх онуків читанню і додумався вирізати букви з дерева, після чого віддруковувати їх на папері. Так, він навчився друкувати книги за допомогою дощок, а після став виливати їх з олова або свинцю. Не дивлячись на всі старання простих винахідників, ідея винаходу книгодрукування офіційно належить ремісникові Іоганну Фусту, який допоміг Гуттенбергу в розвитку його почину, привласнивши замість цього всі права на винахід. Жителі, особливо служитель церкви, не могли визнати друкарське ремесло і розглядали друк книг, у тому числі Біблії, як витівки сатани і наказували спалювати вироби. Перша прес-машина із зсувом «народилася» в 1875 році в Англії. Втім вона була призначена для друку на металі. Проте, що як основу для друку можна використовувати папір, відмітив друкар Рубель, унаслідок чого і виник перший офсетний друк листiвок. До того ж, папір міг вільно витримувати відтиски гумових букв з двох сторін. Так в 1904 році К. Херманн і І. В. Рубель офіційно зареєстрували свій патент, після чого великі німецькі компанії почали виробляти друкарські машини. На сьогоднішній день поліграфія досягла небувалих висот і на цьому не зупиняється. Удосконалено цифровий друк вiзиток літографія, ксилографія, гравюра, а так само окремі види офсетного і голографічного друку.


Черкаська центральна міська бібліотека для дітей представляє віртуальний пізнавальний калейдоскоп «Всезнайка" Бібліотекарі підготували віртуально - довідкову розповідь Європейський день сусідів Сусіди є у всіх — у людей, у тварин, у країн, у планет... І щоб не забувати про те, що всі ми живемо близько і є сусідами, у 2000 році в Парижі було засновано нове свято — Європейський День сусідів! Відзначається всіма небайдужими людьми в останню п'ятницю кожного травня. Взаємовідносини людей — дуже тонка і складна річ. Особливо це характерно для соціальних контактів, зокрема між сусідами. Волею-неволею, у багатьох ситуаціях останні стають найчастіше навіть ближче родичів і хороших приятелів. Щоб приділяти належну увагу цьому типу взаємин в суспільстві, кілька років тому в Європі була придумана і введена досить незвичайна святкова дата. Засновником цього свята–заходу був француз А. Періфан, в даний час він є координатором Європейського дня сусідів і Президентом Європейської федерації місцевого єднання. В свята вже більше 1200 партнерів в більше 30 країни–учасниць. І Україна у тому числі. А. Періфан виразив ідею створення цього свята наступними словами: «Давайте зробимо цю фантастичну подію приводом для свята, що об`єднає і згуртує всіх нас!» Його оптимістичні слова лише підтверджують, що в останні десятиліття в Європі стали помітними тенденції до роз`єднаності, відходу в себе і самоти, а також послаблення соціальних зв`язків. Організатори свята переконані, що відзначати День сусідів дуже просто — потрібно вчасно оповістити всіх сусідів, зібратися в якому-небудь зручному для всіх місці (у будинку, на вулиці, в саду), дружно сісти за одним великим столом, випити і закусити. Важливо, щоб, кожен учасник свята приніс на загальний стіл пригощання власного приготування.


Молодший абонемент Центральної міської бібліотеки для дітей знайомить Вас з віртуальної виставкою-подорожжю «Книжковий світ». Народні казки — це безцінна скарбниця нашого народу. Вони вчать мудрості і любові, щедрості та мужності, виховують доброту і чуйність. Ця книга допоможе відкрити чарівний світ української казки. Ми з вами дізнаємося про хитруню-лисичку, злого сірого вовка, маленького зайчика-побігайчика, про Котигорошка, Кирила Кожум'яку та інших диво-богатирів. А ще про те, як звірі хату будували, про хитрого їжака, про правду і кривду... Тож, вирушаємо в чарівну казкову подорож. У народі кажуть «Казка розуму навчає». Через казку з покоління в покоління передається народна мудрість. Знову і знову маленькі читачі поринають у чарівний світ добрих та сміливих героїв, химерних звірів та небачених чудес. Вашій увазі пропонується збірник українських народних казок з яскравими ілюстраціями. Книжку адресовано допитливим хлопчикам та дівчаткам, їхнім дбайливим мама і татам, бабусям і дідусям. Багатовікова мудрість українського народу втілена у фольклорі. А казки - це найпопулярніший його жанр.





Молодший абонемент Центральної міської бібліотеки для дітей знайомить Вас з віртуальної виставкою-подорожжю «Книжковий світ». Серія книжок «Світ техніки» познайомить вашого малюка з дивовижним світом машин, які допомагають людям зводити будинки, вирощувати і збирати урожай, подорожувати і пізнавати світ, перевозити продукти, гасити пожежу, надавати медичну допомогу, прибирати вулиці. Ці чудові книжки допоможуть вашому малюку розвинути дрібну моторику, уяву, логічне та образне мислення, уважність.