3 квітня — 105-та річниця з дня народження Олеся Гончара, видатного українського письменника і громадського діяча.

Олесь Гончар прожив багате на події і творчі злети життя, у найнесприятливіших обставинах обстоюючи гуманізм і українську ідентичність.

Перший лауреат премії імені Тараса Шевченка.

Пройшов Другу світову війну, ще до свого 30-річчя написав радянсько-патріотичну трилогію "Прапороносці" — і разом з тим за новелу "Модри Камень" був затаврований як "буржуазний націоналіст".

12 років очолював Спілку письменників України — і на високій посаді не мирився зі владою, вказуючи на придушення державотворення та ігнорування проблем пересічних українців.

У 1960-х отримав премію за роман "Тронка" — і тоді ж інший його геніальний роман-застереження "Собор" збурив величезну звинувачувальну кампанію: книгу замовчували упродовж довгих 20 років, а сам письменник лише завдяки підтримці суспільства уникнув ув’язнення.

У наш час думки із щоденників і цитати з творів Олеся Гончара звучать як пророцтва і заповіти.

Цікаві факти про Олеся Гончара

Народився 3 квітня 1918р. в селі Ломівка в родині Терентія Сидоровича та Тетяни Гаврилівни Біличенків. Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, його забрали на виховання дід і бабуся, саме вона замінила майбутньому письменникові матір. Олександр Біличенко 1927 року при вступі до школи був записаний як Олесь Гончар. У вересні 1938 року вступив на філологічний факультет Харківського державного університету.

В житті письменника було чотири жінки-берегині: мама, Тетяна Гаврилівна Гончар-Біліченко, бабуся Прісина, сестра Шура та дружина. Мама, бо подарувала йому життя. Бабуся, бо казками, народними піснями, молитвою, любов’ю замінила Олесеві матір. Сестра, бо лікувала не тільки Олеся, а й всіх молитвою і словом.

Дружина, Валентина Данилівна (Мала) Гончар, – мужня жінка, вона ніколи не скиглина, ніколи не жаліла себе, в неї «ніколи нічого не болить», була сильною особистістю, за що й припала до серця юного письменника.

Найприкріший факт: на 50-річний ювілей Олесь Гончар отримував не слова привітання і подарунки, а погром його славетного «Собору» Саме багатостраждальний «Собор», як не дивно, пришвидшив одержання селянами паспортів. Перше відображення трагедії Голодомору в радянській художній прозі – не повість «Марія» Уласа Самчука, як донині вважали, а «Стокозове поле» 23-річного Гончара! Відповідь на питання чому письменник не переїхав у комфортніше житло, що йому пропонували, і чому його поява у видавництві призводила до паніки дівчат-друкарок, можна прочитати у останньому, дванадцятому розділі «Собор із «Собору», або Подорож Олеся Гончара до Мадонни». Олесь Гончар вів свій «Щоденник», у якому записував всі свої потаємні секрети.

Твори Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова. Нагороджений багатьма орденами та медалями.

Помер 14 липня 1995 року. Похований на Байковому цвинтарі.