#Літературна_історія_України

10 жовтня 1889 року в селі Малій Канівці на Черкащині народився Михайло Драй-Хмара, поет, літературознавець.

Походив із козацької родини. Навчався в колегії Павла Галагана в Києві, історико-філологічному факультеті Київського університету. Під час тривалого закордонного відрядження вивчав фонди бібліотек та архівів Львова, Будапешта, Загреба, Белграда, Бухареста – студіював слов’янські мови, а за розвідку про хорватського поета А. Качача-Міошича удостоєний золотої медалі університету.

У 1915-1917 роках як професорський стипендіат вивчав славістику в Петербурзькому університеті. Саме там, у розпал Першої світової війни, Михайло Драй, прізвище якого навівало паралелі з німецьким «drei» (три), став Драй-Хмарою. Відвідував лекції з української історії, брав участь у роботі об’єднання студентів-українців.

Після повернення в Україну (1917) – професор Кам’янець-Подільського університету, інституту народної освіти, Київського медичного інституту. В 1930-1933 роках працював у Науково-дослідному інституті мовознавства при ВУАН.

Саме в Кам’янці почав писати вірші українською, друкувався в періодиці. Учасник літературного угрупування неокласиків. Разом із Максимом Рильським, Миколою Зеровим, Павлом Филиповичем, Освальдом Бургардтом становив, за власним же висловом, «гроно п’ятірне». Хоча й не відзначався великою поетичною продуктивністю чи участю в поточному літературному житті.

Автор збірки «Проростень» (єдиної прижиттєвої, 1926), а також монографії «Леся Українка. Життя й творчість» (1926).

Захоплювався спортом. Знав 19 мов, при чому англійську освоїв останьою. Перекладав на українську Стефана Цвейга, Олександра Пушкіна, французьку поезію (Шарль Бодлер, Поль Верлен, Теодор де Банвіль та інших).

«Вище середнього зросту, з ясним волоссям і життєрадісним обличчям, з усмішкою білих зубів і замріяними сірими очима, – описувала зовнішність батька донька Оксана. – Акуратність була його характеристичною рисою, – починаючи від рукописів та добре впорядкованої добірної бібліотеки й кінчаючи бездоганністю його одягу, – в усьому відсувався артистичний смак».

В березні 1933-го заарештований за звинуваченням у приналежності до контрреволюційної організації, однак через два місяці був відпущений за браком доказів. Опальний професор не міг знайти роботу чи щось надрукувати, а 6 вересня 1935-го заарештований повторно. На допитах не зламався і нікого не оговорив, засуджений на 5 років виправних таборів, до яких згодом додали ще 10 («участь в антирадянській організації та антирадянська агітація»).

Помер 19 січня 1939-го в концтаборі ГУЛАГу на Колимі. За офіційною версією – від «ослаблення серцевої діяльності».

Згідно ж спогадів Михайла Добровольського, того дня їх бригада працювала на дорозі, коли до них наблизилося легкове авто з трьома сп’янілими управлінцями: «Конвой вишикував шеренгою бригаду із сорока доходяг… Один із трьох повільно витяг маузер із дерев’яної кобури і, підійшовши за кілька кроків до першого в’язня, – трах, до п’ятого – трах… Ми з Драєм стояли аж у четвертому десятку поряд, а з другого боку стояв київський студент Володя, з чиїм батьком Драй колись дружив у Кам’янці. Отож, коли почали нізащо розстрілювати щоп’ятого, Драй умить обрахував, що під кулю потрапить саме студент Володя… Щойно кат наблизився до чергової п’ятірки, до Володі, як Драй рвучко відштовхнув студента і став на його місце зі словами: «Не чіпай, кате, молоде життя, бери моє»… З цими словами він плюнув прибульцеві між очі… Все відбулося блискавично… Тієї ж миті кат упритул випустив у груди Драя решту набоїв…».

Реабілітований у 1989-му.