Не отримавши систематичної освіти, Діккенс працював парламентським стенографом, потім — газетним репортером. Обтяжений великою сім'єю, він постійно відчував брак коштів.
Дебютом Діккенса був роман «Посмертні записки Піквікського клубу» (1837). Ця книга, що представляє собою цикл жанрових замальовок, розкрила дарування Діккенса як творця гротескних характерів, що виражають особливості англійців як нації.
Саме Діккенс відкрив для літератури і поетизував світ негрів та їх звичаї. Співчуваючи героям, він доводить дію до фіналу, який винагороджує їх за страждання і приниження. Володіючи неабияким акторським даром, він виступав з публічними читаннями своїх творів, і його незмінно супроводжував величезний успіх.
Романи Діккенса являють собою панораму англійського життя Вікторіанської епохи, унікальну за багатством спостережень і різноманітності відображених людських типів. «Пригоди Олівера Твіста» (1838), «Крамниця старожитностей» (1841), «Домбі і син» (1848) створюють вичерпно повний портрет суспільства, оголяючи його пороки і вади. У кінцевому рахунку недосконалість суспільства стає очевидна і персонажам, які знаходять свій ідеал у затишку оселі, у міцних сімейних традиціях.
Діккенс у своїх книгах не визнає безнадії і відчаю, хоча нерідко описував жорстокі і навіть катастрофічні ситуації. Однак найтяжчі обставини не здатні підірвати віру героїв Діккенса в кінцеве торжество добра.
Гумор спонукає не тільки створювати фарсові сюжетні положення, в яких виразніше проступає справжня людська природа персонажів, але і розпізнавати під потворним зовнішнім виглядом речей - прекрасне, змушуючи жах і огиду відступати перед радістю, — найважливіша письменницька властивість Діккенса.
Дуже високо оцінював творчість Діккенса Достоєвський, називаючи його неперевершеним майстром «мистецтва зображення сучасної, поточної дійсності».
8 червня 1870 Чарльза Діккенса розбив параліч, а на наступний день 9 червня він помер. Його тіло поховане в Куточку поетів Вестмінстерського абатства.
Немає коментарів:
Дописати коментар