Тато-пінгвін
Тато на зв’язку, Філіп де Кемметер
Маленьку книжку-картинку Філіпа де Кемметера «Тато на зв’язку» можна було б вважати першим етапом операції під кодовою назвою «Повернення батька в родину». Розповідає вона про пінгвіна, який буквально живе в Інтернеті. Замість того, щоби проводити свій вільний час із родиною, замість гратися з сином та дивитися фільми з дружиною, він постійно серфить по сайтах, перевіряє пошту, читає новини та спілкується з віртуальними друзями на Айсбуціку. Проте одного дня трапляється справжня трагедія – татові не вдається під’єднатися до мережі. Спершу він страшенно лютує й намагається вирішити цю проблему у звичний спосіб – бігаючи із лептопом та шукаючи зв’язок. Але врешті-решт знаходить напрочуд свіже рішення – починає буквально серфити на лептопі сніжними горами разом із дружиною, сином та новим, реальним, другом, тобто проводить дозвілля разом із сім’єю, що, авжеж, не є великим досягненням, але не може не тішити.
Крім, власне, повернення татка з віртуального світу до реального родинного життя, імпонують у цій книжці й ілюстрації – ніби трошечки незграбні, вони роблять розповідь дотепнішою та цікавішою.
Ґруффало
Ґруффалятко, Джулія Дональдсон та Аскель Шеффлер
Із лісовим чудовиськом Ґруффало, який уперше з’явився 1999 року у книжці англійської письменниці Джулії Дональдсон та німецького ілюстратора Акселя Шеффлера, українські читачі познайомилися нещодавно, але вже встигли полюбити і його самого, і дві перекладені Віктором Морозовим історії про нього – книжки-картинки «Ґруффало» та «Ґруффалятко». І, якщо перша розповідає про Ґруфала як про страшнючого монстра, то друга, яка й потрапила до цієї добірки, знайомить читачів із Ґруффалом в амплуа люблячого татка-одинака.
Загалом, «Ґруффалятко» – логічне й не менш чарівне продовження першої книжки, у якому Ґруффало застерігає своє маленьке Ґруффалятко (на жаль, в українському перекладі губиться дещо той факт, що у чудовиська, яке наганяє страх на всіх лісових мешканців, саме донька) не ходити до чорного лісу та розповідає про Велику Старшну Кровожерну Мишару. За законами жанру Ґруффалятко одразу ж порушує заборону та вирушає на пошуки Машири. Зустрічає її. Лякається. І повертається в обійми до татка. І байдуже, що «татко хропе і нічого не чує», він сам виховує свою доньку і за це його не можна не любити.
Тато Меллоп
Серія книжок про Меллопів Томі Унгерер
Якщо для мами у книжках-картинках Томі Унгерера про родину поросят відведено не надто привабливу роль мовчазної пасивної домогосподарки, яка тільки те й робить, що пере, готує та «обслуговує» (і це не дивно, адже усі історії написані та намальовані наприкінці 50-х років минулого століття), то долі пана Меллопа можна хіба позаздрити. І не лише тому, що він розумний і винахідливий чоловік у розквіті сил, життя якого насичене цікавинками та розвагами, але й тому, що має чотирьох прекрасних синів, разом з якими шукає та видобуває нафту, пірнає за скарбами, досліджує морське дно, вирушає у спелеологічні експедиції, будує літаки та займається благодійністю. Без пана Меллопа не трапляється жодна з пригод, не вирішується жодна з проблем і не приймається жодне з рішень… Бо саме його в усіх історіях про родину свинок можна назвати центральним героєм. Бо він є ідеальним татком. Щоправда, тільки для середини минулого століття.
Тато Мумі-троля
Країна мумі-тролів, Туве Янсон
Ще один традиційний, але надзвичайно харизматичний літературний татусь, якого у цій добірці просто неможливо оминути увагою, – тато Мумі-троля. Тато, який нагадує тих чоловіків, для яких надзвичайно важливо посадити дерево, збудувати дім і виростити сина (і це йому таки вдалося), які, коли трошечки занедужають, скликають усю родину біля ліжка так, ніби от-от відійдуть на той світ, які впевнені у власній геніальності й обдарованості, але часом не здатні зробити елементарних речей. І, хоч, треба визнати, що сином Мумі-тато опікується куди менше, ніж Мумі-мама, він проводить із ним багато часу і в житті своєї родини, як і в усій мумі-трольній історії Туве Янсон, відіграє дуже важливу роль. Не дарма ж перша книга про «Країну мумі-тролів» розпочинається саме з «віднайдення» Тата.
Тато-кріт
Хто зробить сніг, Тарас Прохасько та Мар’яна Прохасько
Татка-крота зі знаменитої трилогії Тараса Прохаська та Мар’яни Прохасько я можу з усією впевненістю назвати одним із наймиліших татусів усього сучасного українського дитліту. Бодай за те, що у першій частині кротячої епопеї, яка, зізнатися, є моєю улюбленою, позаяк гармонійно поєднує наївне з серйозним, меланхолійне з дотепним, дотепне з філософскьким and so on and so on, вирушаючи на пошуки новин, він не просто брав у кишенях із собою дітей, але й мав там для них «ковдри, пляшечки з соком, мішечок із сухофруктами, улюблені книжки-картинки і ще багато різних цікавинок». Утім на цьому прекрасні звички тата-крота не завершуються, адже чимало часу він приділяє не тільки дітям, але й дружині та їхньому «сімейному вогнищу». Тож, хоч і є усе ще абсолютно (ідеальним) традиційним батьком, не може не видаватися прогресивним на тлі багатьох літературних (та реальних) українських татусів.
